Миряне, слухайте, щось маю вам сказать:От сих різдвяних свят, на самої Меланки,Дурний школяр Денис, запрігши шкапу в санки,Із школи поспішав до батька ночувать,Щоб завтра по закону,Як слідує, пашнею засівать.Пізнавши шкапа шлях додому,Смикнула раз, другий - і хлопця понесла.Хоть здержав він її, да злість його взяла;Хотів би проучить, да бить її боявся,А треба ж і себе чим-небудь показать,-Так по оглоблям ну малахаєм шмагать.Як тільки пан із паном зазмагався,Дивись - у мужиків чуприни вже тріщать.
СОНЦЕ ДА ВІТЕР
Із Вітром Сонечко розгуторило мовуПро силу, бачите, хто з них моцніший був.Звичайно за словцем балакали по слову,А далі Вітер так на заклад навернув:«Чи бачиш, їде ген собі козак по полю?Як цупко він нап’яв на плечі кобеняк!Хто з плеч зірве його додолу,Хай буде той уже моцак».«Іносе, дми собі!» - так Сонечко сказало;І Вітер шпарко полетів.Надворі дуже сумно стало,По небу хмари скрізь погнало,А Вітер по землі, крий Боже, заревів,Наліг на козака, з його одежу цупить.Зігнувся на коні козак,До себе горне кобенякТа, знай, нагайкою по ребрам шкапу лупить.Хуртовина назад бідаху пре,За поли смикає, відлогу з плеч гирує,Аж шлях курить, трава в степу хвилює,А все одежі не здере.Дув, дув, аж потом ввесь облився,Із моці вибився сердешний, набік плись.Ось розгулялося, і Сонце з хмари блись -Мов божий мир ізнову народився.Козак перехрестився,Кобилку зараз зупинив,Бо страх горюшну заморив,Поплівся стежкою ходою, потихеньку.А Сонце гріє все да гріє помаленьку.Угріло божий світ, почув тепло козакДа й скинув кобеняк.
