У лузі Маківка весною зацвіла,Проміж других квіток як жаром червонілаДо єї раз у раз літа бджола,Бабок, метеликів над нею грає сила.Пройшов день, два, і з неї цвіт опав,І Маківка осиротіла;Бджола на іншій квітці сіла,Ту погань метелів мовби лихий забрав.Дівчино-серденько! жартуй, поки є врем’я,Жартуй, да не глузуй із бідних парубків;А то мине весна твоїх годів,Покине і тебе дияволове плем’я.
РОЖА ДА ХМІЛЬ
Охріме, дядечку! будь ласкав, схаменись:Ти чоловік і з хлібом, і з волами,І грошики у тебе завелись -Який тебе лихий ізнісІ побратав з панами?Покинь їх, хай їм цур! і з ними не водись.А то коли к тобі ні заверну у хату -Ти з благородієм сидиш запанібрата,І чарка катержна гуляє по столі.Чи то в село лихий примчить якогоПаничика, мовляють, судового -Та сарана живе на твоєму добрі.Або і возний сам, червоний, ніби квітка,Деньків по п’ятеро кружляє у тебе;А коней-калічі повнісінька повіткаТвоє сінце скубе.Тим часом хліб давно у полі половіє;Його і птиця б’є, і вітер марно сіє;А дядько мій ґуля!З письменними по чарці да по парці,Останній шаг витрушує шинкарці.Рівняться з ними нам сам Бог не позволя:То, сказано, - пани, щоб день у день гуляли,А ми, неграмотні, щоб хліба заробляли.Охріме! не зробись сміховищем села,Покинь, кажу, панів, водиться з ними годі!Ось слухай. У мене недавно на городіЧервона Рожа зацвіла,І треба ж, на біду, край неї Хміль пустився!Іспершу гарно страх з сусідкою він жив.Дивлюсь, аж приятель за гілку зачепився,А трохи згодом глядь - всю Рожу оповив.І бідная вона змарніла,Поблідла, далі пожовтіла;А проклятущий Хміль, як рута, зеленів.
МОГИЛИНІ РОДИНИ
Ось чутка степом полетіла(На що то гріх не підведе),Що у степу якась МогилаДитину швидко приведе.Про диво сеє як почули,То люди зараз в степ майнули,Старий і молодий к Могилі, знай, іде.Крий Боже, народу якого там зобралось!Як об Іллі в Ромні;Буцім там місто починалось.Де ні взялись міняйли й шинкаріІ підняли між себе галас;Чумак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі,І красти бублики шатнули школярі;Сластьони шкварились, сідухи цокотіли;Про Лазаря старці під кобзу голосили;«Холодний квас!» - москаль між народом гукавЗнечев’я, а базар в степу як треба став.Хрещений люд хоча гуляє,Да на Могилу все раз по раз позирає,Чи швидко вродиться те чадо степове.Могила ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише,Боками сивими колишеІ з лиха на ввесь степ реве.Народ дивується, да їсть, да п’є горілку.Вже панський стадник Опанас,Покинувши товар, що пас,З кишені витягнув сопілкуДа як утне московського бичка!Підківки зараз забряжчали,В кружку дівчата танцювали;Москаль покинув глек та садить гоцака.Аж ось - лулусь щось під ногами!Загоготів якийсь підземний глас.Базар утих, баби замовкли під возами,Із ляку упустив сопілку Опанас,І люди, хрестячись, баньки повитріщали.Могила тріснула, і те дитя, що ждали,На божий світ сусіль - як пить дало!Та що ж за чадо те було,Що стільки гомону між нами наробило?«Мабуть, підсудок?» - «Ні!» - «Так лев?» -«Ні!» - «Так мішокЗ дукатами?» - «Ні, ні!» - «Так папорті цвіток?»«Але ж!» - «Так, з нами хресна сила,Мабуть, вона полубіса вродила?»«Не втяв!» - «Так вилила козацького коня?»«Ні, просто привела руденьке мишеня».
