Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь!Усi мовчать. Гай-гай, якi шолопаї!Вона в Сулу тече у нашiй сторонi.(Ви, братця, все-таки домiвки не цурайтесь.)На рiчцi тiй жили батьки моїI панства чортiв тиск: Василь, Iван, Микола,Народ письменний, страх,Бував у всяких школах,Один балакає на сотнi язиках.Арабську цифиру, мовляв, закон турецький,Все тямлять, джеркотять, як гуси, по-нiмецьки.Подумаєш, чого-то чоловiк не зна!Да не об тiм, бач, рiч. Усю торiшню зимуРибалка ятером ловив в тiй рiчцi рибу;Рибалка байдуже, аж ось прийшла весна,Пригрiло сонечко i з поля снiг погнало;У рiчку снiг побiг, i Оржиця заграла,I ятiр, граючи, водою занесла."Уже ж вона менi отут сидить в печiнках,Ся рiчка каторжна! - рибалка став казать.-Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень,жiнко:Пiду я до Сули скажену позивать!"I рознi деякi казав, сердега, речi,Iз злостi, як москаль, усячину гукав;А далi почепив собi сакви на плечi,У люльку пхнув огню, цiпок у руки взявI рiчку позцвать до рiчки почвалав.Чи довго вiн iшов, чи нi, того не знаю;Про те нiколи сам Рибалка не казав;А тiльки вiн дiйшов, як слiдує, до краю.Сула шумить, гуляє по степам.Рибалка дивиться i очi протирає:Не вiрить сам своїм очам,Бо по Сулi - чорти б їх мучив матiр -Пливуть хлiвцi, стiжки, дiжки, усякий крамI бiдного його ниряє ятiр!Здихнув Рибалочка да i назад поплiвсь.А що, земляче, пожививсь?Ось слухайте, пани, бувайте ви здоровi!Еге, Охрiменко дурний:Пiшов прохать у повiтовий,Що обiдрав його наш писар волосний.
БУДЯК ТА КОНОПЛИНОЧКА
"Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?" -На Коноплиночку в степу Будяк тукав."Да як рости менi? i сам здоров ти знаєш,Що землю у мене з-пiд корiнця забрав".Бува i чоловiк сьому колючцi пара:Людей товче та й жде, щоб хто його кохав.Я бачив сам таких i, може б, показав,Та цур йому! розсерджу комiсара!
ЦАП
«Мабуть, нема уже на світі правди!Мабуть, вона уже за море утекла!Чим я од Муцика поганший, справді?А пані те щеня учора привезла,Сьогодні вже йому і дзвоник почепили.Да як моторно він бряжчить,Як Муцик, бубличком задравши хвіст, біжитьТа гавкає на мир щосили!» -Так навіжений Цап на ввесь окіл гукав.Хазяїн, річ таку почувши(А по-цапиному він дещо розмишляв),Йому дзвінок на шию намотав.Здурів скажений Цап, ріжки назад загнувши,Махнув борідкою, замекав, заскакавІ геть-то честію такою запишнився,Да швидко став їй і не рад:Бо тілько Цап стрибне у панський сад,На шиї дзвін дзень-дзень! - народ заворушився,І гостя втришия в кошару мусять гнать.Прийшлось бідасі пропадать.Пройшло йому те врем’я, що, бувало,Майнув де здумавши, куди б то ні попало,Поїв, пообгризав - і слід пропав,А вибіга і долинки, і гори,Де був - то пожививсь; ніхто того не знав.Еге, я правду вам казав:Нащо було Паньку прохаться в прокурори!
