Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 50

— Скажіть, ясний графе, — зупинився він зненацька перед послом царя Петра, графом Василієм Павловичем Юсуповим, який не схотів сидіти на вигідному кріслі, а розсівся на міндері, — чому це ви турбуєте Порту знову тільки що згаданою справою? Адже ж Його Величеству цареві й вам відоме добре становище Порти до козаків, котрі втекли з України, а також і до їхнього гетьмана Пилипа Орлика. Наш сонцевидний султан, хай Аллах подасть йому вічне життя, дав їм приют у межах нашої імперії, і ні козаки, ані їхній гетьман нічим не порушують спокою та не викликають ніяких турбот Високої Брами.

— Орлик і його козаки — зрадники й вороги Його Величества та нашої держави, — насупився граф Юсупов.

— Може, так, а може, й ні, — промовив задуманий везір.

— Як це ні? — нагороїжився царський посол. — Хіба ж не пішли вони разом із зрадником Мазепою проти Його Величества?..

— Орлик був канцлером у покійного гетьмана Мазепи й залишився йому вірним. Таких вірних своїм володарям людей ми вельми поважаємо.

Графові вдарила кров у лице, й він мало що не зірвався з подушок.

— Дивно чути від Вашої Світлости такі слова про Орлика, — процідив холодно він. — Чи маю це розуміти як чергову відмову Порти видати нам цього нікчемного зрадника?..

— Про видачу Орлика не може бути й мови, — промовив твердо великий везір. — Це вже не раз вказувала Висока Брама достойним панам послам Його Величества, царя уруської землі. Ми дали азиль козацькому гетьманові, й це нас зобов’язує. Але, звичайно, наша відмова й тим разом ні в чому не порушує нашого намагання втримувати добрі сусідські взаємовідносини з уруською землею…

Граф Юсупов аж засопів ізпересердя. «Цього бусурмана нічим не візьмеш… Попередній везір полюбляв грошенята, й за золоті таляри можна було у нього виєднати не одна дільце… Ця ж сволоч і чути не хоче про будь-який підкуп. От чортяка рогатий!..» — лютився внутрі Юсупов, проте назверх розпогоджував примушено своє сердите обличчя й вирішив підійти до великого везіра з іншої сторони.

— Наша столиця знає, — заговорив він, — що в дипломатичній службі Порти перебувають козаки. Вашій Світлості найкраще відомо, що вони є запеклими ворогами нашої держави, і їй вони, перебуваючи на службі Порти, спричиняють багато лиха та клопотів.

Великий везір удав своє здивування.

— Справді? Світлий граф своїми словами приніс мені велику несподіванку. Оскільки я знаю, Висока Брама не тримає на своїй службі ніяких козаків.

— Тоді дозвольте підказати Вашій Світлості одне прізвище, а саме Остапа Мировського, колишнього отамана мазепинських козаків.

— Вперше чую про такого, — здвигнув плечима великий везір.

— Ваша Світлість хіба не заперечить, що Остап Мировський, а тепер Аскер-паша, знаходиться на дипломатичній службі Отаманської імперії?..

— Нічого про таку особу мені не відомо, — заперечливо крутнув головою великий везір. — Чи, бува, ваша столиця не одержала якісь невірогідні інформації? Ви ж хіба знаєте, ясний графе, що на таку важливу службу, як дипломатична, Висока Брама приймає виключно самих правовірних, а не християн… Маю враження, — продовжував він преспокійно, — що сталося якесь непорозуміння із прізвищами…