Читать «Нас розсудить бог» онлайн

ВСТУПНЕ СЛОВО

У 1974 році минуло 250 років з того часу, коли у грізній Петропавлівській фортеці-в’язниці помер український наказний гетьман Павло Леонтієвич Полуботок, в’язень-мученик за права й вольності України, запроторений у в’язницю разом із козацькою генеральною старшиною жорстоким московським царем Петром Першим.

Полуботок сповняв обов’язки наказного гетьмана в особливо важких умовинах, коли то цар Петро затискав Гетьманщину з усіх сил, намагаючися перетворити її на звичайну адміністративну одиницю своєї імперії. Царський уряд проводив підступну хитрющу політику в Україні, викликаючи ворожнечу серед населення, одних супроти других, а зокрема козаків до козацької старшини. В Україні стояли великі московські залоги, що їх треба було прохарчовувати. Торгівля із закордоном була сильно обмежена. Царський уряд вимагав щороку від Гетьманщини величезну скількість збіжжя, скоту та агрикультурних продуктів. Економічний визиск Гетьманщини проводився рівночасно з посиленим політичним поневоленням українського народу.

Встановлення Малоросійської Колегії в Україні було важким політичним ударом для України, бо фактично наказний гетьман і козацький уряд попадали під контролю тієї Колегії, що й підважувало основу козацького державного устрою. Хоч Колегія повинна була видавати свої розпорядки в порозумінні з наказним гетьманом, проте голова Колегії московський бригадир Степан Лукич Вельямінов ігнорував наказного гетьмана та козацьку генеральну старшину й господарив у Гетьманщині, як йому подобалося. Це й викликало великі конфлікти між козацькою генеральною старшиною і Малоросійською Колегією. Полуботок і козацька генеральна старшина домагалися весь час дозволу на обрання гетьмана, а цар не погоджувався. Було відомо, що він ставився неприхильно до Полуботка. Ще на глухівській раді, скликаній на вимогу царя, для вибору іншого гетьмана, на місце Мазепи, цар не погодився на кандидатуру Павла Полуботка, кажучи: «Этот человікъ хитеръ, съ него можеть вийти другой Мазепа».

Опинившися в дуже важких обставинах, наказний гетьман Павло Полуботок, як міг, так боронив прав і вольностей українського, народу. Він намагався впорядкувати судівництво і провів у ньому реформи, хотів урегулювати справу податків і відстоював з усіх сил вольності Гетьманщини, й так уже вельми обмежені та обкроєні царськими затисками.

За гетьманування наказного гетьмана Павла Леонтієвича Полуботка зударилися в Україні дві нерівні сили. За Малоросійською Колегією стояв цар, його уряд і велика армія. Козацька старшина, як писав академік Микола Василенко, — «морально підтримувала Полуботка, приїздила, хоч і не у великій кількості, на наради та підписувала супліки, які Полуботок посилав до Петербургу. Але вона була розпорошена, роз’єднана, млява й фактично безсила, тому поважної політичної боротьби вести не могла…» Козацька старшина мала теж проти себе козаків і посполитих, яких московські агітатори весь час підбунтовували й під’юджували проти старшини й наказного гетьмана, подібно як це діялося за часів гетьмана Мазепи. То була втерта московська політика викликати ненависть і ворожнечу між окремими верствами українського населення, напускати одних на других і пекти на тому свою політичну печеню.