Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 49

Втомлений довгою розмовою, хворий гетьман скоро заснув. І снилася йому далека Україна, закутана у снігову пелену, затишні козацькі села, великий гетьманський замок над Сеймом, рев гармат під Полтавою й далекий-далекий шлях від Полтави до Бендер…

За вікнами скиглив пронизливий холодний вітер, термосив віконницями, веретенився по вулицях сонного міста, мчав до пристані, коливав сердито сандалами, бурлив морськими хвилями й потім знову гнався в город.

А гетьманові снилася Україна…

У ЦАРСТВІ ПАДИШАХА

Великий везір Оттоманської імперії Невсегірлі Ібрагім-паша пройшовся стурбовано по кімнаті.

М’які килими вбирали в себе його повільні кроки, а скупе соняшне проміння, що вдиралося в кімнату крізь вузькі луковаті вікна, пробігало по везірському шовково-лискучому халаті, стрибало по його довгій бороді, голубило розкішні дивани й вигідні крісла, викладені атласом, що їх везір велів поставити у своїй приймальній кімнаті для невірних, які не звикли по-турецькому звичаю сидіти на диванах, і, вирвавшися з кімнати, ганяло по просторому подвір’ї чудово влаштованої везірської палати, купалося у водограях та губилося серед височенних кипарисів і пальм, у яких заховалася пребагата везірська палата.

Везір помітно хвилювався.

Його кошлаті насуплені брови ще більше зсунулися на очі, немовби і справді хотіли приховати везірове невдовілля.

Із самого ранку везіра стрічали тільки неприємності.

Не вспівши навіть помолитися і вдарити кільканадцять поклонів Аллахові, вже мусів поспішати до султанського сераю, бо за ним прибіг захеканий посланець із наказом негайно з’явитися перед очі сонцесяйного володаря Оттоманської імперії, султана Ахмеда III.

Зі султаном, хоч він і тесть великому везірові, говорити нелегко. Султан до везірських порад прислухається нерадо. Диван так само не має майже ніякого впливу на володаря, який робить усе сам, так як хоче, рідко коли питаючись думки свого дивану, хоч у ньому й засідають найближчі дорадники та достойники, вірні йому й віддані до безмежжя.

— О Аллах! Погані часи настали, — бідкався великий везір, повертаючися зі султанського сераю. У своїй дифтерхані він застав чимало різних клопітливих справ, із якими доведеться йому морочити голову.

Ось, наприклад, сирійський беглер-бей домагається збільшення військової турецької залоги в городах, бо сирійці-християни бунтуються проти надмірного хораджу, а на єгипетського каді наспів донос, що він великий хабарник. «Г-мм, хто ж тепер не хабарник у нашій імперії?» — скривився везір, читаючи густі рядки старанно виведеного письма. Он в стамбульській пристані аскери затовкли якогось біснуватого дервіша. «Чого ж його там шайтан поніс?» — промимрив сердито везір, переглядаючи скаргу, що її подав на аскерів начальник цієї пристані. Але найбільше розсердила везіра вимога Амерата-паші, генерал-майора кападжів підвищити платню султанській охороні. «Говорив вже я навіженому, що у скарбниці тепер немає грошей, і просив почекати, так ні — він знову наліз із своєю нахабною вимогою… А тут іще шайтан приніс мені на голову уруського посла», — нарікав у думках везір, кружляючи нервово по кімнаті.