Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 47

— Вітаю із приїздом, приятелю. Сідай і розповідай, як Бог тебе милує і що доброго чи злого привіз ти мені, — нетерпеливився гетьман.

— Слава Богу, ще тримаюся, Ваша Милосте, хоч утомлений неабияк далекою дорогою, — почав Мировський, сідаючи у вигідне крісло напроти гетьманського ліжка, — Новин є багато, Ваша Милосте, — й добрих, і злих. Але зачну свою реляцію з ab ovo. Отож, як Вашій Милості відомо, був я в Англії, висланий туди Портою. Крім справ турецького державного характеру, говорив я, де тільки можна було, і про справу нашої козацької нації. Англійський двір не любить москалів, а ще більше царя Петра. Про це заявив мені одверто лорд Гартфорд у довірочній розмові. Отже, Англія нас підтримуватиме дискретно. А втім, це було видно теж і на бравншвайгському конгресі. Ваша Милість пригадують собі?

Орлик мовчки хитнув головою.

— У Франції, де я забарився дещо довше, східньоевропейська політика йде двома шляхами. Деякі державні кола хотіли б зближення Франції з Московією, але регент Филип II, князь Орлеану, є проти цього. Така ситуація в теперішньому часі і в нашу користь, бо можемо користати з допомоги французької дипломатії і розвідки. До речі, всі наші французькі приятелі передавали їхній привіт Вашій Милості. Нав’язав я, так як це Ваша Милість рекомендували, контакт із маркізом д’ю Фре, й цей пан Черепашиного замку ставиться дуже прихильно до нашої справи та обіцяв нам свою допомогу. Коли брати до уваги його сильну позицію у французьких дипломатичних колах, то ця поміч нам вельми пригодиться. Із Франції я заскочив до Саксонії. В Галле проживає дипломат саксонського курфюрста Отто фон Герц. Це надзвичайно здібний, відважний та освічений чоловік. Вільнодумець. Французи накинули на нього око й хочуть завербувати його до своєї таємної служби. Коли б це вдалося, тоді була б можливість і нам мати свій причілок у Саксонії, чого ми не могли осягнути раніше. На всякий випадок, французькі приятелі писатимуть мені про те, як іде діло з фон Герцом, а незалежно від того я доручив нашим студентам у Галле — Зиновію Любовичеві й Богданові Метелиці — нав’язати знайомство з ним і сповіщати мене кожночасно про їхні заходи.

— Вони все ще вчаться в Галле?

— Так, Ваша Милосте. Славні хлопці. Добро нашої отчизни все лежить їм на серці, чого не можна сказати про двох других студентів — Марка Хуторного й Афанасія Квашу, яким зовсім байдуже до того, що діється в Україні.

Гетьман сумно похитав головою.

— Із Саксонії, після доволі небезпечної подорожі, — продовжував свою розповідь Мировський, — удалося мені, під видом болгарського купця, продістатися в Україну…

При згадці про Україну хворий гетьман мовби ожив. Його втомлені очі посвітлішали, а на лиці з’явилося велике зацікавлення.

— Бачився з Полуботком? Як він? Що переказував? Що тепер діється в Україні? — засипав він Мировського поквапливими питаннями.