Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 40

Козацькі посли зміркували, що як Петро не хвицається і як не бодриться, проте роки його розгонистої праці поклали свою печать на ньому, й він постарів. Це вже був зовсім не той цар Петро, якого вони знали ще за часів гетьмана Мазепи.

Цар несподівано зупинився перед козацькими послами і вп’ялив у них свій холодний погляд.

— Чого це ваша генеральна старшина так настирливо домагається вибору гетьмана? — промовив шорстко. — Хто це з неї так рветься до гетьманської булави?

— Ваше Царське Величество, — обережно почав Рубець, — генеральна старшина хоче зберегти традицію гетьманату, а тим самим і спокій у Гетьманщині. Коли довго не буде вибору гетьмана, то у Гетьманщині можуть зростати неспокої і козацтво, серед якого козацькі традиції виборного гетьмана сильно закріплені, почне шуміти…

— Ну й що з того? Хай собі шумить. Я його приборкаю. Хіба мало мого війська в Малоросії?

— Ваше Царське Величество, — заговорив князь Голіцин, — зволить зауважити, що в теперішній ситуації, коли маємо нову війну з персами й недружелюбні взаємовідносини з Портою, було б некорисно для нас мати несприятливий стан у Малоросії…

— Ах! Ти, Голіцин, завжди морочиш мені голову Портою, — тріпнув рукою нетерпляче цар. — Росія тепер велика й сильна. Не маємо чого лякатися бусурманів…

Петро знову заходив широкими й важкими кроками по канцелярії.

— Малороси — бунтівничий нарід, — говорив він, розмахуючи руками. — Ми ще не викоренили мазепинщини в тому народі. Але вона буде викорінена, не будь я Петром!

Останні слова цар вигукнув. Це звучало погрозою, й козацькі посли переглянулися між собою.

— Воно, звичайно, буває, Ваше Царське Величество, — продовжував князь Голіцин, — що подекуди на Гетьманщині трапляються прояви мазепинщини, але лякатися нам таких незначних проявів, мислю, немає чого, тим більше, що козацька старшина є по нашій стороні.

— Не вся, князю, — перебив Меншіков і при цьому покосився на козацьких послів.

— Отож-то, — підхопив цар, — я не можу допустити до того, щоб гетьманська булава опинилася в руках якогось скритого мазепинця…

— Але ж таких немає серед козацької старшини, Ваше Величество, — підніс голос князь Голіцин.

— Князь Голіцин, мабуть, забув про Апостола й Полуботка, — відмітив злорадно Меншіков.

— Ваше Царське Величество має багато доказів про те, що наказний гетьман Полуботок і миргородський полковник Апостол вірно служать Царському Величеству, й годі їх посуджувати в мазепинщині, — сказав твердо Биковський.

— Це так Даніліч міркує, — вказав цар рукою на Меншікова. — Звичайно, що я не маю причини бути невдоволеним із вірности Полуботка чи Апостола. Ти, Даніліч, завжди щось телепнеш, — присоромив Петро князя Меншікова.

На обличчі Голіцина мигнула злорадна усмішка.

— Все-таки, — мовив далі цар, — із вибором гетьмана слід підождати. В мене нова війна на плечах, тому велю полковникові Павлу Леонтійовичу Полуботкові бути наказним гетьманом, так як ми веліли раніше. Велю вам сказати про це генеральній старшині, — звернувся цар до козацьких послів. — До того ж, моя канцелярія дасть вам листи до наказного гетьмана і старшини. Що ж стосується висилки козацтва на війну з персами, то я вимагаю, щоб мені було прислано десять тисяч боєздатних козаків…