Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 42

Город відбудовувався, й від ранньої зорі до пізньої ночі, незважаючи на гострі морозні вітри, всюди стукотіли сокири, вищали пили та палахкотіли вогнища, на яких у казанах готували їжу будівельникам або кап’ятили смолу, необхідну для будови.

Коли ж западав морозний вечір, із високої вежі астраханського мінарету старий муедзин хрипко-співучим голосом закликав правовірних молитися всемогучому Аллахові.

Часто налітав на Астрахань різкий степовий вітер і люто шмагав людей своїми крижаними крилами, збивав хвилі на Волзі, голосисто шарудів очеретом та ганявся голодним вовком по астраханських згарищах. У такі люто-морозні вечори Астрахань ніби порожніла, й довкола все світило пусткою, тільки мерзла на причалах і біля кремля військова сторожа.

Сторожила…

Адже в Астрахані перебуває цар із царицею та зі своєю свитою, тож їх бережуть пильно.

Приказні ярижки схоплюють у городі та його околицях утікачів, волелюбних людей, які втекли від боярських канчуків, і тягнуть їх на допити, а там кати підтягають нещасних на дибі та б’ють кнутом.

За городськими мурами біліло щораз більше гострокілля з насадженими на ньому відрубаними головами і настромленими на палях трупами замучених жертв царського гніву. Там жирувало гайвороння й насідало чорними купами на трупах.

Та ще й рясніли густо над проваллям шибениці, на яких вітер гойдав повішених.

Багато їх…

Козацькі посли залишали Астрахань із тяжким серцем.

За їхніми плечима вилискували великими хрестами Успенський собор, церква Богородиці й вірменська церква св. Петра й Павла, а попереду слалася, здавалося, безкрая засніжена пустеля.

Слався козацьким послам та їхній охороні далекий-далекий шлях в Україну.

І їм наче все ще вчувалися тверді Петрові слова: «Слухайте, що скаже Вельямінов!».

А в степу скиглив і завивав морозний вітер.

В СОЛУНІ

Солунський паша Ібрагім був дуже пригноблений.

Він навіть не торкався перлистого вина, що так і манило пригубитися до чарки, а цілий час крутив у руках султанський фірман із великою печаткою та стурбовано поглядав на свого приятеля Юсуф-пашу, заступника олександропільського валі, який, розсівшися вигідно на м’яких подушках, курив преспокійно люльку з довгим цибухом.