Читать «Нас розсудить бог» онлайн - страница 41

— Дозвольте сказати Вам, Ваше Царське Величество, — статечно заявив Рубець, — що положеніє в наших полках із козаками вельми складноє, і полковники кажуть, що їм прямо не під силу зібрати тепер таке число, бо попередні війни виснажили Гетьманщину, й козацькі полки зараз дуже сильно змаліли.

— Ваші полковники тільки прикидаються хитрющими лисицями. Я не вірю, що в їхніх полках так тугувато з козаками. Ви, малороси, завжди хитруєте зі мною. Мазепа все бідкався, що, мовляв, боєздатного козацтва малувато, щоб його не посилати мені, а покійний Скоропадський теж неохоче відпускав козаків мені на поміч. Хай ваші полковники роблять, що хочуть, а десять тисяч козацтва мають вирядити якомога скоріше в похід. Я вишлю окремий указ Вельямінові про те, а ви перекажіть генеральній старшині, щоб вона його слухала. Веління Вельямінова — це моє веління. Слухайте, що скаже Вельямінов, — такими словами закінчив цар Петро прийом у себе козацьких послів — військових товаришів Василя Биковського й Семена Рубця, а тоді звернувся до своєї знаті:

— Гаспада, час обідати!

Козацькі посли були невдоволені таким вислідом авдієнції в царя. Вертатимуться додому з порожніми руками. Цар не поступився, поставив на своєму, не погодився на вибір гетьмана й іще зажадав десять тисяч козацтва, тобто на п’ять тисяч більше, ніж вимагав раніше.

Ще того самого дня Василь Биковський і Семен Рубець мали зустріч із князем Голіцином. Він заспокоював їх, що, мовляв, цар дуже часто змінює свої рішення, а тому треба деякий час виждати зі справою вибору гетьмана, бо в царя свіжий клопіт — перська війна. Все-таки князь Михайло Михайлович Голіцин натякнув послам, що у всіх справах, стосовних Гетьманщини, чимало шкодить князь Меншіков, який ставиться вороже до України, не любить козаків і в кожному козацькому старшині бачить прихованого мазепинця. Світлійший князь перебуває тепер у великій царській ласці, й тому Його Величество прислухається до того, що мовить Меншіков. Царська вимога, щоб з України було вислано десять тисяч козаків теж занепокоїла князя Голіцина, бо це послаблювало військову силу Росії на півдні. Він обіцяв невтішним послам, що вкоротці прибуде в Україну й радитиметься з генеральною старшиною щодо висилки козаків на перську війну. Поки що війна для Росії йде добре, й, можливо, обійдеться без участи в ній козаків.

Чекаючи на письма з царської канцелярії, козацькі посли між тим часом оглядали Астрахань, яка мала цікаву історичну минувщину.

Від IX століття Астрахань була осідком астраханського ханату, який захопили й поневолили в 1557 році московські війська і прилучили до Московщини. В 1605–1606 роках Астрахань захопили й пограбували терські та донські козаки. Двічі навістила город чума, вигубивши тисячі населення. В 1660 році Астрахань сильно потерпіла від збройних татарських розрухів, а в 1709 році велика пожежа знищила в городі 570 житлових будинків. Залишилися неушкодженими лише муровані церкви, склади та кремль. Астраханські жителі, опинившися без даху над головою, побудували сякі-такі хатки, рили землянки, ставили юрти, а воєвода розпорядився стягати дерево й камінь на нові будови в городі. Отож Астрахань, хоч і погоріла, проте кипіла життям. Крім московського війська, яке нахлинуло в город, у ньому було повно різних царських людей, наїхали купці, що торгували хутрами, скотом, зброєю, сіллю, збіжжям, рибою, посудом, вовною й сушеними овочами. В городі вешталася сила-силенна всякого люду — татарів, ногайців, киргизів, калмиків, вірменів, терців, донців та москалів.