Читать «Інтерв’ю з колоритним дідом» онлайн - страница 6

— Три ха-ха! І під ніс оце... з маком. В інтелігенти пнешся, а може, навіть у майстри?

— Вчитися треба...

— А-я-яй! Виходить, ти розумний, а я дурень?

— Я цього не кажу...

— Виходить, я сам себе дурнем обізвав? Так виходить? А план хто буде тягти? Мцирі Пушкіна?

— Лєрмонтова...

— Виходить, Мцирі Лєрмонтова буде план тягти? Зупиняй верстат. Бери терпуг — роби з болванки гайку. І йди, йди, йди...

— Товаришу майстер! Іду здавати за другий курс. Підпишіть!

— Три ха-ха! І під ніс оце... з маслом. В професори пнешся, а може, навіть у майстри?

— Без знань не можна...

— Можна! Відпустки не дам!

— Так не ви даєте — держава.

— Держава — це ми!

— Тобто ви і я?

— А ти мені тут філософій не розводь, ти мені тут абстракціонізму не напускай! Іч, воно — держава. Прошарок нещасний! А план хто буде тягти? Бурлаки Шишкіна?

— Рєпіна...

— Виходить, бурлаки Рєпіна будуть план тягти? Зупиняй верстат. Бери терпуг —роби з болванки болт.

І йди, йди, йди...

— Товаришу майстер! Переведіть на першу зміну. У мене курсовий проект.

— Три ха-ха! І під ніс.оце... з конфітюром. В академіки пнешся, а може, навіть у майстри?

— Переведіть...

— Нікода! Ну, молодьож пішла. Пруть без жодних труднощів. Ні, щоб ото культурно вечір провести, одну-другу «торпеду» з майстром прийняти. Розумні дуже! Тільки фізика й лірика в голові. А план хто буде тягти? Папа Римський? Папа Пий з 12-ти?

— Папа Пій давно помер...

— Виходить, папа вмер, а план тягти буде дядя? Зупиняй верстат. Бери терпуг і болванку... І йди, йди, йди..,

*

— Товаришу майстер! Іду захищати диплом. Підпишіть!

— Три ха... хи-хи-хи... вибачайте, пальці якось самі в «оце» скрутилися. Даються взнаки пережитки проклятого

минулого. Та й буржуазна ідеологія, кажуть, проникає. їдьте, рідненький, ні пуху вам ні пера! Я завжди казав, що ви далеко підете. Згадали? Йди... йди... йди... Це я по-батьківському, в смислі — до осяйних вершин знання...

НОВОРІЧНИЙ СЮРПРИЗ

Натхнений рішенням дружини, я подзвонив до бюро добрих послуг.

— Вас ще слухають! — відгукнулося бюро.

— Потрібен один Дід Мороз з подарунком для шестирічного хлопчика.

— Внесок? Час? Адреса? Прийнятої

— Який порядковий номер Діда?

— Повідомляю особливі прикмети: біла борода, червоний ніс, біла шапка, червона шуба.

...Дід Мороз запізнювався. Мій Сашко нервував. Я вискочив на вулицю. Повз мене галопували спітнілі Діди Морози. Особливі прикмети не допомогли.

Через годину, коли Сашко, скоса позираючи на мене, мугикав пісеньку про баранця-брехунця, щось грюкнуло в двері.

— Я — Дід Моріз, подарунки приніс...— почулося жалібне квиління.

Сашко притьмом відчинив двері.

Дід Мороз бебехнувся долу, але намагався співати. Ми ледве відтранспортували його волоком до крісла під ялинкою. Особливі прикмети сходилися, лише борода була кольору маренго.

— Хлопчику, розкажи мені казочку...—простогнав Дід.

— Це ви маєте йому розповідати,— пошепки підказав я.

— Яка різниця,—схлипнув Дід.—Скрізь формалізм...

Сашко досить пристойно продекламував мою казку про Кощія-валютника.

— Для дитини непогано, є підтекст,— сонно відзначив Дід Мороз.— Візьми, хлопчику, у мішку літак, який я придбав у лисички-сестрички згідно з фінансовими можливостями твого татка.