Читать «Інтерв’ю з колоритним дідом» онлайн - страница 2

А коли поворушити звивинами? Ось лише одна з можливих комбінацій. Ви ангажуєте на період сесії гіпнотизера. Так і так, мовляв, шановний телепате, хочу примножити ряди дипломованих фахівців, але на заваді стоїть екзаменатор. Телепатніть зануду! Гіпнотизер їде з вами на вищу математику, навіює викладачеві думку спитати, скільки буде двічі по два. Ви задумливо відповідаєте: — «Чотири» — і отримуєте «п’ять».

Або інший варіант. Запрошуєте відомого футболіста Ігоря Петрушанського. Який, скажіть, професор утримається від спокуси отримати з перших ніг подробиці про мадрідський матч? А ви тим часом спокійно списуєте відповіді. Бо коли говорить футбол, наука мовчить. Окрім, зрозуміло, науки про футбол, складовими частинами якої, за останніми даними, є біоніка, психологія, кібернетика...

Дивак, кажете? Добре, хоч «чокнутим» не охрестили. Бачите, у мій час кафе, дансингів, барів було обмаль, а часу та грошей ще менше. Отож і доводилось над підручниками та саморобними пристроями гнутись. І так гнувся, що якось в академіки проліз... Та куди ж ви, хлоп’ята? Я свою каву допив — і в бібліотеку, дещо підучити треба. А ви лише третю пляшку замовили. Часу у вас, як кажуть енциклопедисти, навалом — аж до наступної сесії...

КОНТЕКСТИ

І на Пегасах часом галопують вершники без голови.

Вибивався в люди, як звір.

Ми стільки взяли від природи, що не можемо чекати від неї милості.

Вас принижує карлик? Значить, він вище.

Епітафія: «Нарешті ти повірила, хай тобі грець, що я справді був тяжко хворий?»

Окрім футболу, він любив іще життя.

Нині дітей годують лише доти, доки вони не вийдуть на пенсію.

ЧАРІВНА ЯЛИНКА

Разом із знайомою дівчиною я пропхався на новорічний бал в солідне об’єднання, де вона працювала.

— Дами-трудівниці і товариші кавалери! — кричав розпорядник балу.— Завдяки турботам місцевкому до нас прийшов Новий рік! Всі до ялинки! Святковий інвентар руками не мацати!

На ялинці замість традиційних прикрас висіли черевики, транзистори, капелюшки, краватки, кофти, панчохи та сила-силенна інших речей «для дому, для сім’ї».

Жінки стогнали від захоплення.

Чоловіки позбулися впливу буфетного магнетизму.

Розпорядник балу тріумфував.

— Які чобітки! — щебетало схвильоване жіноцтво.— Це французькі чи італійські?

— Ви помиляєтеся! — весело відповів розпорядник.— Це чобітки «Будні» нашого виробництва.

— Який транзистор! — приєдналося до жіночого хору джинсове козацтво.

— Це японський,— напруживши інтелект, пояснив я.

— Ви співаєте з чужого голосу, мій недосвідчений друже,— недбало кинув розпорядник.— Це транзистор «Соня» нашого виробництва.

Я відчув, що з мене зробили блазня на громадських засадах.

— Яка кохта! — заверещала моя дівчина.—Ну, признайтеся, що це шотландська, що я не помилилася!

— На жаль, моя чарівнице! — ніжно заперечив розпорядник.— Це кохта «Вівці мої, вівці» нашого виробництва.

— А цей мережаний нейлон? Невже...

— Саме так. Це панчохи «Польова радість» нашого виробництва.

— Але ж краватки напевне імпортні! — вискочив відомий артист-скандаліст Пилип Конопельський.— Не бачу рідної гами кольорів — жовто-малинової чи зелено-рудої!