Читать «Крижана усмішка» онлайн - страница 12
Андрій Степанович Крижанівський
— Що з них більше візьмеш?
— Хутір!
— Прерії!
— Чао!
— Салют!
І вони зайшли у храм науки.
Перший повернув на філологічний факультет.
Другий — на філософський.
СЕРВІС
Перша фраза мого чергового репортажу народилася легко.
“Як тісно переплелися в нашому житті суспільне й особисте!” — написав я. І відразу згадав, що маю вирішити кілька невідкладних особистих справ.
— Іду перевіряти факти! — солідно збрехав я секретарці і втік з редакції.
Програма-мінімум була такою: спочатку до перукарні, потім — в магазини, ще — пломбування зуба, п’яте-десяте і… якраз встигну забрати на службі портфеля. Підійшов до перукарні і вперся лобом у табличку:
“Перукарня працює щоденно, крім неділі. Вихідний день — вівторок”.
Був вівторок.
“О всесильний законе єхидства! — подумав я. — Хто відкриє твій таємничий механізм, хто нарешті…”
— В “Дарах ланів” тараню дають! — почувся схвильований голос. Я плюнув на філософію і побіг за дефіцитним продуктом. Черга звивалася гігантською анакондою. Я записався п’ятисотим (почесним!) прихильником тарані і побіг до прилавка стежити за порядком.
Дефіцит відпускала одна ледь жива душа. Поряд, у бакалійному відділі, шість метких продавщиць переставляли бляшанки з полиці на полицю, їх дії корегував якийсь чолов’яга в брудному халаті і з хронометром в руці.
— Батьку! — гукнув я. — Перекиньте сюди кількох дівчат, бо черга от-от сягне кордонів нашої неосяжної Вітчизни!
Чолов’яга з хронометром повернув до мене фізію, зрошену творчим потом.
— Прошу не зривати впровадження наукової організації праці! — визвірився він. — Валюнтарист!
Я зніяковів і ретирувався в чергу. Попереду мене залишалось дванадцять покупців, коли тараня закінчилась.
Із почуттям інтелектуальної неповноцінності я подався до універмагу. У відділі “Сорочки для чоловіків усіх розмірів” сиділа хімічна красуня і читала книжку.
“Штрих висхідного рівня культури”, — відзначив я і люб’язно запитав:
— Дівчино, яка сорочка мені до лиця?
— Арештантська!
Я відчув, що перевтілююсь у телеграфний стовп,
— Повилазило? Не бачите, що в нас відкрита викладка товарів? Дєрьовня! Заллють очі горілкою і чіпляються…
— Та як ви смієте!.. Отаке культурне обслуговування?!
— Нині служниць нема!
— Але ж — сервіс! План товарообігу, нарешті…
— Ха! План ми закрили на трикотажних сорочках…
— Дайте книгу скарг!
— Ой держіть мене ззаду, бо я зараз впаду! — зареготала юна відьма. — Він читати не вміє… — І вона тицьнула манікюром у плакат, що майорів над прилавком.
“Тут працюють без скарг”, — прочитав я гасло-кредо. І відчув, як уся моя нервова система концентрується в кулаці.
— Ага… Знущаєтесь? То я вас на увесь світ знеславлю! Я… я письменник!
— Налякав! Теж мені, інструктор людських душ, Жора Сіменон…
— І це в наш час, — запінився я, — коли ми штурмуєм стратосферу, атомне ядро і сферу обслуговування! Громадяни, будьте свідками…
Але тут до моєї кривдниці підскочило ще одне фірмове створіння і заверещало:
— Манько, кінчай базар, у секцію Любки підкинули безрозмірні бюстгальтери!