Читать «Крижана усмішка» онлайн - страница 14

— Вискочка! — висловився той, що в кепці.

— Ага, прояснюється, — посміхнувся лейтенант. — Отже, він працює у вас?

— Так… — вичавив із себе лисий.

— Ну і чим Каландровський не подобається вам, начальнику цеху? — напрямки пішов Волинський. — Він нероба, бракороб, нехлюй?

— Як вам сказати… — почав лисий начальник цеху.

— Так чи ні? — перебив його лейтенант.

— Ні-і…

— Ясно! Запитання до майстра цеху; кваліфікація Каландровського?

— Слюсар-наладник, шостий розряд, багато на себе бере, носиться з модернізацією, як дурень з торбою, капає директору, а пов’язати станки в поток це така халепа, що з рік план горітиме, а потім накинуть ще, і морока з новою вентиляцією, бо мехлінія вимагає, щоб…

— Ясно! — зупинив Волинський майстра цеху в кепці. — Значить, розправляєтесь з раціоналізатором? І що ж ви пришиєте Каландровському — критиканство, склоку, маніловщину?

— Не перебільшуйте своїх повноважень, лейтенанте! — оговтався лисий без кепки.

— Бо ми краще знаємо… — заторохтів у кепці.

— Можете йти! — перебив лейтенант, простягаючи документи.

— Сподіваюсь, це непорозуміння залишиться між нами? — недбало кинув начальник цеху.

— Будемо сподіватися разом, — охоче відгукнувся Волинський, — А там диви і народний контроль приєднається…

Двері грюкнули.

— А я думав — рецидивісти, — розвів руками сержант.

— Це як подивитися, — зітхнув лейтенант.

КОНТЕКСТИ

З РЕЦЕНЗІЇ; “ЩЕ ОДНА ПОХИБКА РЕЦЕНЗОВАНОГО ТВОРУ — ІНТЕЛЕКТУАЛІЗМ”.

З РЕЦЕНЗІЇ: “ПОЕТ НАПОЛЕГЛИВО ВЧИТЬСЯ У КЛАСИКІВ, ТВОРЧО ЗАСВОЮЮЧИ ЇХНІ ХУДОЖНІ ПРИЙОМИ, ОБРАЗОТВОРЧІ ЗАСОБИ. ОКРЕМІ СТРОФИ ТОЩО”.

СМІЄТЬСЯ ТОЙ, ХТО СМІЄ…

НАСТУПИВ НА ГОРЛО ВЛАСНІЙ ПІСНІ І СОТВОРИВ ОПЕРУ.

ДО РЕЧІ, ПРО АМЕРИКАНСЬКУ СВОБОДУ. ЧОМУ ВОНА ПЕРЕТВОРИЛАСЬ НА СТАТУЮ?

НАПИС НА МОГИЛЬНІЙ ПЛИТІ: “НАРЕШТІ ТИ ПОВІРИЛА, МАТЕРІ ТВОЇЙ ТРЯСЦЯ, ЩО Я БУВ ТЯЖКО ХВОРИЙ?”

МАВ ДОНЕСТИ ІДЕЮ, А ДОНІС НА ІДЕЮ.

ЩЕ РАЗ ПРО ЧЕСТЬ МУНДИРА: КРАЩЕ ЗБЕРЕГТИ ЧЕСТЬ І ВТРАТИТИ МУНДИР, АНІЖ НАВПАКИ.

“ТОЧНІСТЬ — ВВІЧЛИВІСТЬ КОРОЛІВ”. СПРОБУЙ ДО НИХ ЗАПІЗНИТИСЯ!

МАЙСТЕР ПРИЗОВИХ ТВОРІВ.

ЧУТТЯ ПІВМІРИ.

БАГАТОНАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЕТ.

НЕ ВМІЄШ МОВЧАТИ — ПИШИ!

СКРУТИВ ГОЛОВУ СВОЇЙ ЛЕБЕДИНІЙ ПІСНІ.

НЕ КОЗИРЯЙ, ЯКЩО ВІДДАВ ЧЕСТЬ.

“ЕКСТРА”-КЛАСИК.

ЗНЕПРИТОМНІВ ВІД СПРАГИ — ПРОПОНУВАЛИ ТІЛЬКИ МІНЕРАЛЬНУ ВОДУ.

НЕМА ПЕЧАЛЬНІШОЇ ПОВІСТІ НА СВІТІ/НІЖ БЕЗДАРНИЙ РОМАН.

УВІЙШОВ У НАУКУ ЧЕРЕЗ ЧОРНИЙ ХІД — У НЬОГО ПРОСТО НЕ БУЛО ІНШОГО ВИХОДУ.

ВІН БУВ ПРО СЕБЕ ЧУЖОЇ ДУМКИ.

РЯТІВНИЙ РЕЙС

Нас підняли глупої ночі. Розхристані, змерзлі на кизяк, ми пробилися крізь заметіль до шефа.

Вільям Анатолійович ледве підвівся нам назустріч, і по його очах ми зрозуміли все.

Макінтошенко, Панібаба, Стограмович і я виструнчилися, як на панахиді.

Вільям Анатолійович тихо проказав:

— Щойно телеграфував Гідравлічек: “Надій нема”. Він не повернеться, отже і нам амба! Сьогодні двадцять дев’яте, на порятунок лишається одна доба. Нас виручить тільки диво. Диво або…

— Шарпанський! — видихнули ми.

— Так, Шарпанський… Нащо ми відмовились од послуг старого, — шеф схлипнув. — А він… він подався нині на лід!