Читать «Крижана усмішка» онлайн
Андрій Степанович Крижанівський
КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ
Я успішно штурмував ранковий автобус. Водій рвонув переповнену машину з місця і, різко загальмувавши, спресував розхристану пасажирську масу в незборимий моноліт.
Якийсь індивідуум буцнув мене головою, виборюючи життєвий простір. Любителю комфорту поталанило: я не встиг намацати його улюблену мозолю. Наші погляди схрестились, і я вкляк з піднятою ногою: це був мій сусіда по під’їзду.
— Чув? — дихнув він недільним відпочинком.
— Чу-у-в! — відказав я, переборюючи етиловий наркоз. — Чув, що вчора ви спіймали триметрову щуку.
— Брехня! Не вчора, а позавчора. А вчора знаменитий співак Н. повісився.
— Дурниці! — засміявся я.
— Їй-бо, повісився! На плащі болонья…
— Плітки!
— Чому ж плітки? — втрутилась дама в пенсне. — Нині майже всі мають болонью…
— Точно! — зрадів підтримці сусіда. — Вчора про це секретно повідомила черзі Маруся з гастронома. Небіжчик завжди коньяк у Марусі брав.
— Мабуть, перебрав, сердешний! — зітхнула кондукторка.
— Я чула, що в нього планувався рак горла, — підтримала розмову дама в пенсне.
— Рак… напився… повісився… жах… — пішов схвильований гомін.
— Та що ви, люди добрі! — засміявся я. — Він вчора по телевізору співав!
— Мабуть, відеомагнітофон крутили. Щоб зайвих розмов не було… — почулися голоси. — Поки наші повідомлять, увесь світ уже гелготітиме…
Хтось почав настроювати транзистор.
Мене занудило. Проштовхуючись до виходу, я гарячкове мізкував, як накрити мокрим рядном брехунця сусіду.
— Гей! — гукнув я до нього. — Вчора… ха-ха… вчора мені дзвонили із Запоріжжя: там група хуліганів-п’ятикласників зламала праву руку нашому уславленому штангістові.
Вибухнув регіт;
— Дурниця! Нісенітниця! Брехня!
— Чому ж брехня! — почулося контральто дами у пенсне. — У нас на Подолі компанія дошкільнят-рецидивістів напала…
Тут я вискочив з автобуса і подався на роботу. Мій напарник не зрадив своїй пунктуальності: спізнився на півгодини, як завжди.
— Чув? — кинувся він до мене. — Група малолітніх рецидивістів зламала ліву ногу нашому уславленому штангістові! В метро очевидець із Запоріжжя розповідав…
ДЕБЮТ
Зі скирти листів, що височіла на столі, він витяг один з поміткою “Уважно!”. Ненароком кинув погляд на вхідний номер — 131313. Сіпнулось віко. Почав читати:
“Громадянин літраб! Просидів у вашій короварні дві часи шашнадцять сікунд, а ви у творческом запої не зволили прийти на службу. Творческий день вам видали, щоб ви читали і проштовхували у лічать нас, незамітний творчеський актив, я так понімаю. А ви замість цього, видно, десь п’єте біоміцин, то їсть “біле міцне”, і закусюєте Богемою. А самі учите нас у печатних вєршах: честь — мій секундант, цариця Робота, космонавтові треба, як хліборобу (калхозніку)… Стідітєсь!
На всі мої творчі письмена ви відповіли безвідповідально: тоїсть зарізали всі стіхарі, дві повістухи з психічного життя і роман-газету. Ваші одписки мене просто смішать, но щоб потом вам горько не ридать! Ви пишете: “Вам не судилось народитися художником…” А тібє? Вишкребок ти дефективний! Думаєш, як хтось по блату подзвонив у ротдом і вас записали поетом, то можна наступати на мозоляку моїм реквіям? Потом: “Читайте класиків…” На фіга? Ну, читав, півдня читав. То гдє у них про штучне осімєнєніє, про празник макулатури, про гастроном і доміно? Ілі вообче: “У вас немає елементарної грамотності…” Це нада так понімать, що у нас нєт повної грамотності в странє? Да? То як це фальсицькувати: як політичну косоглазість чи ідеологічне фуліганство? Це, конєшно, так вам не пройде, но даю вам останній шанець.
