Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 57

Військовий вождь запитливо глянув на сивоголового чаклуна свого селища. Але той похмуро мовчав.

— Токай-іхто Готовий зробити те, що вирішить рада вождів і старійшин, — коротко і глухо відповів вождь.

Здавалося, Токай-іхто не мав охоти продовжувати цю розмову, і Відпочиваючий Бізон взяв це до уваги.

Було вже за північ, коли гості попрощалися і залишили тіпі. Найзнатніша людина Ведмежого братства старий чаклун Гавандшіта разом з Токай-іхто повів Відпочиваючого Бізона і посланців до свого намету, гостями якого вони були.

Тим часом вхід до намету Токай-іхто лишався відкритим. Дівчина і стара жінка вийшли з глибини і прибрали кисети та рогожі. Надворі з'явився чорний собака і почав принюхуватись. Янтарно-жовті очі вовкодава пожадливо виблискували, коли молода дівчина кинула йому об'їдені бізонячі ребра. Кості затріщали між його вовчими зубами, і вмить він їх розгриз і проковтнув. Після цього собака поважно увійшов до намету і ліг біля вогнища. Дівчина знову настромила на один з рожнів шматок м'яса, що, очевидно, призначався для самого Токай-іхто.

Коли вождь повернувся, він застав у своєму наметі, крім Шефа де Лю і жінок, ще Хитрого Бобра і того худорлявого воїна, що дорогою додому узяв делавара на свого коня. Делавар помітив, як повеселіло обличчя вождя, коли він побачив цих воїнів. Токай-іхто підійшов до Бобра і поклав йому руку на плече.

— Як справи мого брата, найхитрішого з племені дакотів? Чи стало в мене їжі, щоб досхочу наповнити його шлунок і щоб він міг би знову перетерпіти голодні дні, які змушений переживати через жінок свого намету?

Насмішкуватий худорлявий воїн зареготав, а Бобер скривився.

— Товаришу моїх хлоп'ячих років, — відповів він вождеві, — чому після такого приємного частування ти хочеш встромити списа в моє серце і дозволяєш своєму язикові говорити про тих жінок, що є лихом мого життя?

— Це дивує мене! — втрутився Шеф де Лю, що був ще неодружений. — Чому хитрий воїн привів у свій намет жінок, які йому не подобаються? Адже він може їх знову відпровадити геть!

Худорлявий на це усміхнувся, а Бобер подивився на делавара очима вмираючого оленя.

— Привів у свій намет? О Шеф де Лю, я взагалі ще ні одної жінки не привів у свій намет, хоч мої очі вже бачили двадцять чотири зими. Усіх цих жінок я застав у своєму наметі: мати моєї матері, три дочки моїх батьків, чоловіки яких загинули в бою, і три дочки цих дочок, яких ще жоден воїн не побажав узяти за дружину.

— Отже, в наметі Бобра є багато роботящих рук! Бобер недовірливо глянув на Шефа де Лю.

— Може, Шеф де Лю хоче придбати собі роботящу жінку? Я можу дати йому таку!

Делавар, що ненавидів жінок, заперечливо похитав головою.

— Я б і сам не радив цього вождеві делаварів, — чесно висловив свою думку Бобер. — Бойова сокира Токай-іхто гостра, але ще гостріші язики, що верховодять у моєму наметі!

Вождь звелів своїй сестрі подати миску з чимсь червонуватим і підніс її Боброві.

Очі Бобра заблищали.