Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 59

Коли після цього Токай-іхто теж наївся, жінки загасили вогонь і приготували постелі. Шеф де Лю, розбитий і втомлений, опустився на ковдри і хутра, постелені сестрою вождя на підвищенні для сну. Цілий вечір він був у напруженому стані, і рана на спині ще більше розболілась. Жінки полягали спати разом. Ложе Токай-іхто лишилося порожнім. Вождь загорнувся в стару витерту бізонячу ковдру і ліг перед входом до намету. Запона, підперта схожою на вила жердиною, була відкинута вгору, і всередину лилося пронизливо-холодне повітря. Огітіка, вовкодав, повернувся до намету. Скрутившись клубком, він правив своєму хазяїнові за подушку.

Делавар подивився на сплячого вождя. Він розгледів лише темну тінь, навіть дихання його не було чути. Надворі шуміла річка. У весняному повітрі звучали дві самотні флейти, виливаючи свою тугу в простій мелодії, що знову й знову повторювалась. Це була пісня кохання молодих воїнів, до якої лишалась байдужою Уїнона, вродлива сестра вождя. Чудова пісня, як і чудові весняні квіти у суворому степу, знаходила відгук у серці делавара. Тобіас, похмурий розвідник, вже давно не звертав уваги на жодну жінку. Але ім'я Вовчий Вождь і спогади про горде плем'я делаварів розворушили і в ньому людські почуття, і його також схвилювала чарівна краса справжньої дочки прерій. Почуття до дівчини, в яких делавар навіть самому собі не хотів признатись, мимоволі перетворювались у приховану дружбу до її брата, що врятував йому життя. Шеф де Лю в душі був обурений насильством, яке чинили чаклуни над молодим вождем. Вони хотіли послати його на переговори до білих людей, до яких Токай-іхто, очевидно, ставився з великим недовір'ям. Делавар сподівався, що наступного дня збори ради приймуть якесь інше рішення.

Цієї ночі Шеф де Лю так і не зміг заснути. Перші відблиски світанку, що пробились до намету, застали його з розплющеними очима. Токай-іхто вже встав і, за звичкою, подався на ранкове купання. Делавар здалека чув голоси і сміх плавців. Червоношкірі любили веселощі, і коли білі цього не знали, то причина полягала лише в тому, що вони давали своїм червоношкірим братам дуже мало приводу до радощів і дуже багато підстав для смутку і ворожнечі. Жінки прибрали намет і на сніданок поставили гостеві пемікан. Уїнона скликала понад десяток собак: чорних і рудих, білих і рябих, великих і малих. За допомогою старої, яку вона називала Унтшіда, тобто бабуня, дівчина мотузками з бізонячих кишок поприв'язувала до їхніх спин шкури. Індійці користувалися собаками як в'ючними тваринами. І цього разу жінки повинні були допомогти перенести здобич минулого дня. Привели коней, і на площі зібралося багато жінок та дівчат. Вони посідали на коней і на чолі з сестрою вождя вирушили у дорогу. Жінки мали розпотрошити та порізати вбитих бізонів і привезти в селище м'ясо, кістки та шкури.