Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн

оле і пустельне плоскогір’я простяглося біля підніжжя Скелястих гір. Надходив вечір; розжарена сонячна куля вже сховалася на заході за далекі гори. З півночі повіяв різкий вітер. Він пробіг по низенькій убогій травичці, скуйовдив калюжі талої води і охолодив посірілий сніг, що відразу ж стужавів. На гребенях піщаних пагорбів догоряли останні відблиски сонячного проміння; в долинах густішали тіні.

Адамс підганяв свого гнідого. Він хотів ще завидна дістатися до блокгауза. Йому пояснили, якою дорогою добиратися туди. Зараз Адамс їхав долиною, що тяглася на південний захід прерій і повинна була привести його просто до броду на Ніобрарі. Біля броду, по той бік річки, мав стояти блокгауз Беззубого Бена.

Молодий вершник уважно, з цікавістю людини, що потрапила у дику місцевість, розглядався навкруги. На ньому був шкіряний одяг, на ногах високі чоботи, які звичайно носять прикордонники, на голові — високий капелюх з широкими крисами, що добре захищав від спеки, холоду й вітру суворої країни. За плечима на ремені висіла рушниця, за поясом стриміли ніж і револьвер. На своєму довгому шляху він не користувався зброєю, хіба тільки для того, щоб уполювати дрібну дичину.

Уже протягом багатьох годин величну глибоку тишу довкола порушував лише глухий тупіт його коня, що йшов риссю, і далеке завивання вовків. Та ось Адамс прислухався. До нього долинув шум річки. Певно, Ніобрара вже недалеко. Кінь також зачув воду і без спонукання побіг швидше. Пасма гір стали нижчими, і перед очима Адамса відкрився вид на річку, що широко розлилася; вода її була брудно-жовтого кольору, бо потоки талого снігу, збігаючи з скелястих вершин, несли з собою багато піску й мулу. Посеред річки виступали Дві обмілини, вказуючи брід. На протилежному березі виднівся старий блокгауз.

Адамс переїхав Ніобрару; річка навіть тепер, навесні, як і більшість річок у прерії, була мілководна; у місці броду вода сягала вершникові лише до кісточок.

Вибравшись на берег, Адамс попрямував до блокгауза. Перш ніж зайти у будинок, він пошукав очима надійне місце, де б поставити на ніч коня. Від південно-східного боку довгого будинку тяглася велика загорода, в якій паслося багато» коней; двоє з них одразу впали прибулому в око. На конях не було сідел і стремен, а самі тільки шкури; вуздечки без трензелів і мундштуків міцно прив'язані просто до нижньої щелепи. Біля цих двох напівдиких індійських коней, вороже поглядаючи на чужинця, сидів великий чорний вовкодав. Адамс привів і свого гнідого в загороду.