Читать «Велике плавання» онлайн - страница 22

Міцно схопившись за борт, я кричу:

— Це помилка, дорогі синьйори, це помилка!..

Але мене тягнуть далі.

Я опираюсь на кожному кроці, чіпляюсь за все, що попадається мені під руки.

Тоді вони, піднявши мене в повітря, зносять з корабля і кладуть на пісок.

Корабель уже рушив. Я чую, як вони з веселим сміхом хлюпають за ним по воді.

Задихаючись від сліз, я довгий час лежу нерухомо. Потім, раптом збагнувши все, що сталося, підхоплююсь на ноги.

Корабель на всіх парусах перетинає затоку. Я згадую про гроші, заплачені за мій проїзд, про останні гроші синьйора Томазо. А мій чудовий сундучок з новим вбранням!

Я біжу за кораблем уздовж берега і кричу щосили. Мокрий, обідраний, вимазаний, я погрожую їм навздогін кулаком. Але корабель уже зникає вдалині.

Плачучи, падаю я на пісок і лежу доти, поки небо не починає блякнути. На сході появляється рожева смужка.

Тоді, підвівшись і навіть не струсивши з одежі піску, я повільно йду додому.

— Де ти валявся, молодче? — гукають мені перекупки, що поспішають на базар, а хлопчиська, які несуть за ними кошики, шпурляють в мене рибою.

Але я навіть не повертаю голови в їхній бік.

Несподівано важка рука лягає мені на плече і страшенно знайомий, до нудоти солодкий голос чується за моєю спиною:

— Бог звів все-таки нас з тобою, мій любий Франческо Руппі!

Оглянувшись, я бачу перед собою мого колишнього господаря, майстра Антоніо Тульпі.

Розділ IX

ДАВНІЙ ЗНАЙОМИЙ

— А, синочку, — каже він, хапаючи мене за вухо і боляче крутячи його між пальцями, — нарешті ти мені попався, синочку! Але який же ти брудний і обідраний! Видно, крадіжка не пішла тобі на користь, — веде він далі, беручи мою руку і переплітаючи мої пальці зі своїми.

Він тихенько стискає пальці, і це завдає мені нестерпного болю, бо майстрова рука більша і ширша від моєї.

Але я йду мовчки, підвівши голову, і турбуюсь тільки про те, щоб сльози не скочувались зі щік.

На розі я дивлюся вгору, вздовж вулиці. Ось, освітлений першими променями, виблискує парус на нашому рожевому будиночку.

Господар повертає мене за плечі в інший бік.

— Куди ви ведете мене, майстре? — запитую я.

— Туди, де на тебе вже давно чекають, — відповідає він і, раптово зупинившись, з розмаху б'є мене по обличчю. — Рік я шукаю тебе, гадюко, а сьогодні вранці я палко помолився своєму патрону, святому Антонію Падуанському, і ось як мені допомогла молитва.

Ми проходимо повз довгу повітку, в дверях якої стоїть заспаний матрос.

— Що, злодюжку впіймали? — питає він, позіхаючи. — їх цього літа в Генуї розвелась сила-силенна.

— Так, веду його до стражників, — відповів майстер, — і сподіваюсь, що він матиме на горіхи.

— Він вирветься в тебе ще дорогою, — каже матрос, — а якщо ні, вони вимагатимуть в тебе свідків, та грошей на писарів, та грошей на чорнило, та грошей на пера… Старшино, — гукає він в глибину повітки, — вийдіть, тут впіймали ще одного злодюжку!.. Почекай, — звертається він до майстра, — наш старшина зуміє провчити його. На твоє щастя, він відпливає лише через годину…