Читать «Велике плавання» онлайн - страница 20

Пам'ятаю, що в селі якось на шляху я спостерігав цуценя, яке намагалось упіймати їжака. Воно обходило його з усіх боків, обнюхувало і торкало лапою. Але, коли воно нарешті відважувалось його схопити, миттю ж відскакувало з пронизливим виском. Так і я обходив доброго синьйора Томазо з усіх боків, і якщо не відскакував од нього з виском, то відходив у відчаї і сльозах, бо на кожний мій доказ у синьйора Томазо було серйозне заперечення.

— Я не збираюсь ставати на заваді твоєму покликанню, Франческо, — відповів мені господар. — Я радий, що ти, як і я, любиш море. І це справді найпевніший і найблагородніший шлях, щоб відзначитись. Але я переконаний, що й батьки твої наполягли б на тому, щоб ти почекав ще два-три роки.

Наш маленький будиночок розділився на два табори: більшість моряків стояла за мене, а прикажчик, Альбертіно і ще дехто — за синьйора Томазо.

Чотири дні стратили ми на суперечки і дискусії, і зрештою, погодившись на мій від'їзд, добрий господар мій захворів од прикрощів.

Мені хочеться охоронити його від клопоту, але його щохвилини турбують, бо він сам звелів, щоб кравець і швець принесли свою роботу до нас додому.

Тепер у мене вже є черевики не гірші від тих, що їх продав майстер Тульпі, і куртка, і довгі шовкові панчохи.

Я приміряю мого нового плаща, а господар, не витерпівши, підводиться з постелі і поправляє його на мені.

— Ось тепер ти зодягнутий як слід, — каже він задоволено. — Мене ніколи не турбував одяг Орніччо, бо на ньому все набирає святкового вигляду, але зараз, Франческо, і ти скидаєшся на молодого студента. Як жаль все-таки, що ти не хочеш почекати хоча б ще півроку.

На одну мить, побачивши сум синьйора Томазо, і я було замислився, чи не залишитися з ним, але самолюбиве почуття переважило. «Замовлено вже новий одяг, і гроші за проїзд уже заплачені», — казав я сам собі, ніби вся справа була в одягу чи в грошах.

Корабель наш мав відпливти в п'ятницю на світанку, але в четвер лоцман Сакко Дідоні, з яким господар умовився про мій проїзд, надіслав до мене матроса.

— Капітан, якого ви чекали завтра, прибув у Геную, і ми відпливаємо сьогодні вночі, — сказав матрос.

Після обіду я відвів господаря в спальню і поклав у ліжко. Я став перед ним навколішки, і синьйор Томазо ледве спромігся поблагословити мене.

Яке жорстоке серце потрібно було мати, щоб покинути його в таку мить! І все-таки я його покинув.

Спустившись униз, я покликав матінку Канітуччу, вдову слюсаря. Із грошей, що їх видав мені господар на дорогу, я заплатив їй, щоб вона добре доглядала хворого.

Востаннє я обійшов наш маленький будиночок.

«Тітка Канітучча буде піклуватися про господаря, але чи вона стане поратися біля птахів», — подумав я й одну за одною повідчиняв усі клітки.

Шпаки й щиглики відразу ж випурхнули за вікно з оглушливим щебетом, але товстий дрізд, поблукавши по підвіконню, повернувся в клітку. Можливо, і мені повернутись в мою комірчину?