Читать «Велике плавання» онлайн - страница 149

Зінаїда Шишова

Серед матросів звістка про Орніччо зчинила переполох.

— Авжеж, хто його знає, — казав Хуан Роса замріяно. — Можливо, Орніччо вже зібрав гори золота.

Але я, уявляючи собі зустріч з моїм другом, найменше думав про золото.

Розділ VI

ДОРОГА В ЗОЛОТИЙ ХЕРСОНЕС

У неділю 1 травня ми нарешті причалили до берегів Куби. Наша поява налякала індіанців, які розташувались бенкетувати на березі.

Індіанець з околиць Ізабелли, що перебував з нами, переконував кубинців не лякатися білих людей, але ніякі вмовляння не допомогли.

Оскільки всі ми були голодні, то нам лишалося лише скористатися з залишків бенкету, і ми досхочу наїлись рибою і чудовими запашними плодами.

Після цього ми розклали на прибережному піску намисто, ланцюжки, дзвіночки і почали чекати, що буде далі.

Побачивши, що у нас нема лихих замірів, індіанці помалу почали наближатися до нас.

Через індіанця-перекладача ми переконали їх взяти наші подарунки як плату за з'їдений обід, і їхнім радощам не було меж. Потім пан доручив перекладачеві розпитати в індіанців, чи відомо їм що-небудь про людину з білою шкірою. На наш подив, всі індіанці відразу почали вказувати на захід.

Наш перекладач погано знав мову кубинців, але, якщо він їх правильно зрозумів, наші пошуки Орніччо повинні увінчатися успіхом. І оскільки замислений адміралом шлях також пролягав на захід, то, напнувши вітрила, ми вирушили далі, не відходячи далеко від берега.

Ще ніколи ми не здійснювали такої приємної подорожі. Приваблені оповідями тубільців про нашу щедрість, нам назустріч виїздили десятки місцевих жителів, які вдосталь постачали нас рибою і фруктами. Я з радістю слідкував за повеселілим обличчям адмірала. Як не схоже було його поводження з кубинцями на жорстокість, яку він виявляв до тубільців Еспаньйоли! Чи не тому він лагідний, що з нами нема войовничого і нетерпеливого лицаря Охеди?

Чутки про білу людину, яку бачили недавно, супроводжували нас у дорозі, а 2 травня кубинці сповістили нашому перекладачеві, що на південь від Куби лежить чималий острів, де знаходять багато золота. Це було надто спокусливо, і 3 травня ми взяли курс прямо на південь.

Гористий острів, зустрінутий нами, був густо заселений, і житла дикунів спускалися по берегу майже до самої води.

Місцеве населення зовсім не скидалось на добродушних мешканців Еспаньйоли чи Куби. При першій спробі висадитися нас зустріли градом стріл. Десятки човнів з страхітливими на вигляд дикунами загрозливо перетинали шлях нашій невеликій флотилії. Дикуни кидали в нас списами і виповнювали повітря войовничими вигуками. Це нагадувало нам карібів, зустрінутих за першої подорожі.

Оскільки пан вважав за необхідне тут висадитися, то ми і зробили це під прикриттям ломбарди. Хозе Ернандес запропонував налякати індіанців собакою, який був з нами, і своїм голосним гавканням і лютим писком він справді примусив місцевих мешканців негайно кинутися врозтіч. Переконавшись у нашій силі і чисельності, касик цієї землі наступного дня надіслав до пана послів з подарунками. Адмірал подарував індіанцям дзвіночки і ланцюжки, і потім ще протягом трьох днів ми обмінювалися з дикунами знаками доброзичливості і приязні. Тут нам було ясно сказано, що біля цих берегів бачили човна, у якому пливло троє індіанців і один білий.