Читать «Слідами змови» онлайн - страница 104

Зарості скоро скінчилися, і я ледве не вискочив на велику дорогу. Я жахнувся, зрозумівши, що в цьому місці дорога круто вигиналася, і коли я тягнув Кіт у глухі — як мені здавалося — хащі, то насправді ми йшли вздовж тієї самої дороги, від якої хотіли втекти.

Під деревами паслося півдесятка коней, і мені стало легше на серці, коли я переконався, що ці незграбні ваговози не могли належати серові Філіпу та його друзям. Біля дороги стояло двоє повозів; з-поза них лунали голоси. Я виразно чув кожне слово.

Ясновельможний принце, наш владарю! Тобі на поміч я привів Чотириста бувалих вояків – Несхибних лучників, відважних пікінерів.

Вірші в йоркширському лісі? Чи не сплю я часом? Цю мить втрутився новий голос, новий і водночас добре знайомий мені:

— Ні, не так, голубе. Адже ти барон, що привів йому армію, а говориш, наче крамар, що приніс рибу.

Для мене цього було досить. Я вискочив із схованки і побіг до повозів, горлаючи:

— Містере Десмонде! Містере Десмонде!

Вони влаштували репетицію на зеленому моріжку, як це часто бувало, коли я мандрував з ними. Серед гурту були й нові обличчя, але я одразу впізнав серед них веселий вид, що витріщився на мене з смішним подивом.

— Пітер! Хто б міг повірити!

Я обернувся до лісу і щосили гукнув Кіт. Потім, не чекаючи, доки вона пробереться крізь зарості, похапцем розповів за наші пригоди товариству, що аж роти пороззявляло від здивування.

Десмонд одразу збагнув що до чого й дав добру пораду:

— Ми з дорогою душею позичимо коней і все, що треба. Та й грошима теж допоможемо. Але ж наші шкапи тюпають не набагато швидше за пішоходця. Навіщо вам тікати? — Величним жестом він показав на людей, що стояли кружка, приязно споглядаючи мене. — Сором нам, якщо ми не впораємося з тими, що женуться за вами.

— Але ж вони озброєні, — відказав я. — А у вас що? Дві шпаги та один пістоль?

— Е ні, синку, ми веземо з собою цілий арсенал списів та іншого обладунку! Цього літа ми ставимо трагедію Марло «Едвард II», а ти ж знаєш, скільки там…

— Так, — перебив я його, — але ця зброя придатна тільки на кін.

— Ми актори, а не солдати, — відповів він. — Покладися на мене, Пітере. — Він повернувся до трупи і плеснув у долоні. — Діставайте костюми. Кожен хай надягне шолом та кірасу і візьме списа чи алебарду. Розберіть шпаги, хоч їх на всіх і не вистачить. А ви, Ніколасе й Чарлі, постривайте. Ви робитимете своє звичайне діло — барабан і сурма за сценою. Жвавіше, хлопці, а то вони заскочать нас зненацька.

Але хлопці не забарилися. Десмонд обернувся до нас, по-хлопчачому задирливо усміхаючись, і низько вклонився:

На поміч королеві я привів Чотириста бувалих вояків – Несхибних лучників, відважних пікінерів, –

перефразував він Марло.

— Якби ж то вас справді було чотириста, — засміявся я.

Він удав, що образився.

— Ти забуваєш, що я актор і керівник трупи! Дай мені двох чоловіків та одного хлопця, і я покажу тобі на сцені Тамерланові орди, табір греків під Троєю та армії, що билися під Босуортом. Я можу…