Читать «Майстри часу» онлайн - страница 31

Лундишев (схоплюється). Слава богу, — вона! Мадам, продайте менi вашу курку.

Усачиха (озираючись). Курку… яку курку?

Лундишев. Та я ж бачу — у вас пiд хусткою, в паперi.

Усачиха. I бистроокий же старий — i спить, а кури бачить. (Нерiшуче). От iскушенiє… а ти знаєш, почому зараз курка?

Лундишев. Ви купець — ви й кажiть.

Усачиха. Давай п'ятдесят тисяч.

Лундишев (з жахом). П'ятдесят тисяч за курку! За курку!

Усачиха. Звiсно, за курку, а не за слона. Та ти подивись, яка це курка — сало аж тече. Давай сорок тисяч.

Лундишев. Сорок тисяч! I подумати, що колись я мав змогу заплатити мiшок золота — двадцять тисяч за чарiвну паризьку курочку… А тепер…

Усачиха. Ну, чорт з тобою — давай тридцять тисяч.

Лундишев. Послухайте — вiзьмiть цей перстень.

Усачиха. Перстень? А вiн золотий?

Лундишев. Ну, звичайно ж! Вiн же з iзумрудом. За нього можна купити три тисячi таких курок, як ця.

Усачиха. Господи Iсусе! От i будь пiсля цього чесною! Ну, бог з тобою, — бери. (Хапає перстень i вiддає курку).

Лундишев (бере курку). Курка! Найдорожча курка мого життя… (Виходить, притискуючи курку до грудей).

IX

Усачиха (сама, милуючись каменем). Камiнь який чудовий! Доведеться, мабуть, для Ольки знову десь здобути. Ой ненечко, — iдуть — напевно, збори. (Тiкає).

Входять кiлька залiзничникiв, серед них Черевко, секретар партосередку та iншi, а також 3–4 жiнки— дружини залiзничникiв. Хмуро розсаджуються по лавках.

Збори.

2-а жiнка. Хлiба немає, а збори щодня. Свобода…

3-я жiнка. I не кажiть. Очi б мої не дивились.

2-а жiнка. Знову умовляти будуть.

3-я жiнка. Тьху!

Секретар осередку. Тихше, товаришi! Сьогоднi в нас дуже важливе питання. Одержано наказа.

2-а жiнка. Кожен день накази, а хлiба немає.

1-й залiзничник. Скажи краще, чому жалування припинили.

3-й залiзничник. Правильно! Який такий порядок жалування не видавати?

1-а жiнка. Значить, з голоду подихати! Курка двадцять тисяч. Картопля п'ять тисяч. Дiти пухнуть.

Галас.

Секретар. Та тихше-бо, товаришi. Дайте сказати. Дiло серйозне. Зарплатню припинили тимчасово, а хлiб цими днями буде. Завтра будемо картоплю видавати.

2-а жiнка. I все брехня. Немає в них картоплi — бреше.

Секретар. Тихше. Я бачу, товаришi, що у нас погiршилась дисциплiна. Ми, товаришi, на посту. Залiзничники це все одно, як солдати, — в наших руках зв'язок, транспорт. Ми повиннi життя не шкодувати за пролетарську диктатуру, а що ми конкретно бачимо. Конкретно ми бачимо, що машинiсти i кочегари кидають паровози, йдуть, конешно, на село, в город. А хто ж поведе вiйськовi поїзди, товаришi? Ось i сьогоднi одержано наказа — негайно видiлити двох машинiстiв для вiйськових поїздiв особливого призначення.

1-й залiзничник. А куди? До яких мєстов?

Секретар. Цього ми не знаємо. Маршрут засекречений.

Галас. Увiходить Карфункель.

— Нема дурних! Хлiба нема, грошей нема, добре тобi дiло!

— I куди їхати? Шию зламати. Нi маршруту, нi профiлiв, всi мiстки потрощенi, станцiї погорiли.

— Та ще обстрiлюють з кожного лiсу. Знаємо.