Читать «Майстри часу» онлайн - страница 43

Таратута (тихо спускається по сходнях). Помер.

Лiда. Як помер! Та не може бути! Що ти кажеш, Таратуто?

Вигуки. Рух.

Таратута. Так i впав бiля годинника. Мабуть, вiд розриву серця.

Лiда. Як це дивно! Вiн хотiв зупинити, повернути назад наш час… I напевно знайдуться божевiльнi, якi спробують це зробити, — не тепер, то через десять рокiв. Ви чули, як вiн кричав про нiмцiв, що вони захоплять землю — мабуть, у них ще є… таке божевiлля в мозку…

Черевко. Мабуть… не навчив їх вiсiмнадцятий рiк, коли довелося тiкати з усiма машинами та гарматами.

Лiда. Так, вони давно зазiхають на Україну, на нашi безкраї степи та простори — вони i справдi хотiли б i вiдкинути свiт на сотнi рокiв назад, щоб повернути часи середньовiччя. Та даремна мрiя. Бо хоч би й захопили вони нашу землю, весь народ повстав би як один за свою Вiтчизну, яку вiн створив i виплекав у цi радiснi роки, коли примусив час працювати для себе, для щастя оновлених людей. I не повернути нiколи назад дзигарiв iсторiї!

Черевко. Нехай спробують! Ми тодi знову пiдемо в бiй, Лiдо, як колись! Ну, а поки — прощавай. До побачення, товаришi! Їдемо. Ходiм, Олю, пора.

Дзвiнок. Гудок. Черевко, Оля та iншi пiшли в поїзд.

Таратута (кидає шапкою об землю). А щоб вас, усiх, рiж мою душу вареником! Кину своїх курчат i теж поїду.

Лiда. Не сумуй, Таратуто, поїдемо й ми! А простiр, простiр який попереду!

Завiса.