Читать «Майстри часу» онлайн

Иван Антонович Кочерга

ДIЙОВI ОСОБИ:

Юркевич

Лiда

Доктор Карфункель

Таратута

Машинiст Черевко

Оля, його дружина

Лундишев

Софiя Петрiвна

Полковник

Поручик

Комiсар вiйськового поїзда

Секретар партосередку

Капельмейстер Куриця

1-й \

2-й — залiзничники.

3-й /

Усачиха

Дiвчинка

Жiнки робiтникiв на станцiї, носильник, залiзничники, червоноармiйцi, робiтники з радгоспу, баби з курми, музики.

Дiя вiдбувається на однiй залiзничнiй станцiї, але в рiзнi часи:

дiя перша — 1912 року

дiя друга — 1919 «

дiя третя — 1920 «

дiя четверта — 1929 «

ДIЯ ПЕРША

Пасажирська кiмната на невеличкiй залiзничнiй станцiї. Два вiкна, канапа, стiл. Годинник. Лiворуч дверi з написом «Дамська кiмната», праворуч — «Вхiд». Лiтнiй вечiр. За вiкнами зеленкуватi станцiйнi вогнi. Доктор Карфункель сидить з ногами на канапi, попиває чай; виймає з футлярiв i знову ховає багато рiзноманiтних годинникiв. Це худорлявий, невизначеного вiку, елегантно одягнений пан. Права щока пов'язана червоною шовковою хусткою.

За вiкнами звичайнi станцiйнi звуки. Миготять вогники, гучно лунають гудки паровозiв.

І

Входить Юркевич, молода людина рокiв 25, а за ним носильник вносить i становить на пiдлогу чималенький-таки чемодан, добре запакований у парусину i зав'язаний вiрьовкою.

Юркевич. До Москви бiлет другого класу i плацкарту.

Носильник. Каси ще не вiдчиняли. Багажу здавати не будете?

Юркевич. Нi, нi, чемодан я вiзьму з собою. Чи скоро поїзд, не знаєте?

Носильник. Ще не дзвонили. Мабуть, скоро. За пiвгодини, якщо не спiзниться. (Виходить, не причинивши дверей).

Карфункель (роздратовано). Донерветер! Потрудiлься закриваль дверi. Протяг, холодник!

Юркевич. Даруйте — свiже повiтря!

Карфункель. Повiтря, повiтря! Зальбадерей! Безглюздий балакня. Повiтрю i дурням дверi завжди вiдкритi. Зачиняль дверi! Я застудилься, чуєте?

Юркевич. Бог з вами — надворi така спека!

Карфункель. Спека, спека… Я вам казав, що я хворий? Їх габе цаншмерц. У мене пекучий зубний бiль. 0-о-о-у, проклятий країна! Вiчний простуда, вiчний зубний бiль. У-у-у!

Юркевич. Вибачте, будь ласка, я не знав. (Зачиняє дверi). Цiлком вам спiвчуваю. Зубний бiль — це така мука, такий пекельний бiль… Цiлком вас розумiю, шановний пане, пробачте, не маю честi…

Карфункель (трохи пiдводиться, стогнучи). Карфункель, таємний радник i доктор механiки.

Юркевич. Дуже приємно. Юркевич, учитель гiмназiї, трохи лiтератор. Значить, ви нiмець, таємний радник — о, це великий чин!

Карфункель. Справа не в назвах, а в суть. Моя спецiальнiсть — час. Дзигарi, годинники, механiзм…

Юркевич. О, то ви, значить, механiк… майстер, що робить годинники? А я думав…

Карфункель. Зальбадерей! Годинники роблять ремiсники, дурнi, що не бачать далi свiй нiс. Абер я єсть майстер часу. Майстер, що розумiє життя — життя i його механiзм. Га!

Юркевич. Пробачте, я не хотiв вас образити. Хм, напевно, якийсь чудак…

Карфункель. Робити годинники… Зальбадерей! Для кого — для дурнiв, що не вмiють рахувати час! Ох-ох-ох! (Хапається за щоку).

Юркевич. Не перестає? Знаєте, був час, коли я страшенно мучився зубами, найменший протяг — просто хоч плач. I знаєте, що менi допомогло? Краплi! Був я якось в одних знайомих на селi — i ось один старенький лiкар порадив менi приймати краплi. То можете собi уявити — вiд однiєї краплi неначе рукою зняло. Це якiсь стародавнi i дуже мiцнi лiки — здається, беладонна, гвоздична олiя, опiй, але надзвичайно допомагає, надзвичайно. I знаєте — це було давно, зуби тепер у мене не болять, але я навiть в дорозi нiколи не розлучаюся з цими краплями, завжди вожу з собою.