Читать «Майстри часу» онлайн
Иван Антонович Кочерга
ДIЙОВI ОСОБИ:
Юркевич
Лiда
Доктор Карфункель
Таратута
Машинiст Черевко
Оля, його дружина
Лундишев
Софiя Петрiвна
Полковник
Поручик
Комiсар вiйськового поїзда
Секретар партосередку
Капельмейстер Куриця
1-й \
2-й — залiзничники.
3-й /
Усачиха
Дiвчинка
Жiнки робiтникiв на станцiї, носильник, залiзничники, червоноармiйцi, робiтники з радгоспу, баби з курми, музики.
Дiя вiдбувається на однiй залiзничнiй станцiї, але в рiзнi часи:
дiя перша — 1912 року
дiя друга — 1919 «
дiя третя — 1920 «
дiя четверта — 1929 «
ДIЯ ПЕРША
Пасажирська кiмната на невеличкiй залiзничнiй станцiї. Два вiкна, канапа, стiл. Годинник. Лiворуч дверi з написом «Дамська кiмната», праворуч — «Вхiд». Лiтнiй вечiр. За вiкнами зеленкуватi станцiйнi вогнi. Доктор Карфункель сидить з ногами на канапi, попиває чай; виймає з футлярiв i знову ховає багато рiзноманiтних годинникiв. Це худорлявий, невизначеного вiку, елегантно одягнений пан. Права щока пов'язана червоною шовковою хусткою.
За вiкнами звичайнi станцiйнi звуки. Миготять вогники, гучно лунають гудки паровозiв.
І
Входить Юркевич, молода людина рокiв 25, а за ним носильник вносить i становить на пiдлогу чималенький-таки чемодан, добре запакований у парусину i зав'язаний вiрьовкою.
Юркевич. До Москви бiлет другого класу i плацкарту.
Носильник. Каси ще не вiдчиняли. Багажу здавати не будете?
Юркевич. Нi, нi, чемодан я вiзьму з собою. Чи скоро поїзд, не знаєте?
Носильник. Ще не дзвонили. Мабуть, скоро. За пiвгодини, якщо не спiзниться. (Виходить, не причинивши дверей).
Карфункель (роздратовано). Донерветер! Потрудiлься закриваль дверi. Протяг, холодник!
Юркевич. Даруйте — свiже повiтря!
Карфункель. Повiтря, повiтря! Зальбадерей! Безглюздий балакня. Повiтрю i дурням дверi завжди вiдкритi. Зачиняль дверi! Я застудилься, чуєте?
Юркевич. Бог з вами — надворi така спека!
Карфункель. Спека, спека… Я вам казав, що я хворий? Їх габе цаншмерц. У мене пекучий зубний бiль. 0-о-о-у, проклятий країна! Вiчний простуда, вiчний зубний бiль. У-у-у!
Юркевич. Вибачте, будь ласка, я не знав. (Зачиняє дверi). Цiлком вам спiвчуваю. Зубний бiль — це така мука, такий пекельний бiль… Цiлком вас розумiю, шановний пане, пробачте, не маю честi…
Карфункель (трохи пiдводиться, стогнучи). Карфункель, таємний радник i доктор механiки.
Юркевич. Дуже приємно. Юркевич, учитель гiмназiї, трохи лiтератор. Значить, ви нiмець, таємний радник — о, це великий чин!
Карфункель. Справа не в назвах, а в суть. Моя спецiальнiсть — час. Дзигарi, годинники, механiзм…
Юркевич. О, то ви, значить, механiк… майстер, що робить годинники? А я думав…
Карфункель. Зальбадерей! Годинники роблять ремiсники, дурнi, що не бачать далi свiй нiс. Абер я єсть майстер часу. Майстер, що розумiє життя — життя i його механiзм. Га!
Юркевич. Пробачте, я не хотiв вас образити. Хм, напевно, якийсь чудак…
Карфункель. Робити годинники… Зальбадерей! Для кого — для дурнiв, що не вмiють рахувати час! Ох-ох-ох! (Хапається за щоку).
Юркевич. Не перестає? Знаєте, був час, коли я страшенно мучився зубами, найменший протяг — просто хоч плач. I знаєте, що менi допомогло? Краплi! Був я якось в одних знайомих на селi — i ось один старенький лiкар порадив менi приймати краплi. То можете собi уявити — вiд однiєї краплi неначе рукою зняло. Це якiсь стародавнi i дуже мiцнi лiки — здається, беладонна, гвоздична олiя, опiй, але надзвичайно допомагає, надзвичайно. I знаєте — це було давно, зуби тепер у мене не болять, але я навiть в дорозi нiколи не розлучаюся з цими краплями, завжди вожу з собою.