Читать «Майстри часу» онлайн - страница 29

Усачиха (кричить). Вiддай мою курку, варвар!

Карфункель. Їх фраге нiхтс данах! Їх бiн урма-хер — я дзигармайстер, а не куроводник! Менi не треба нiяких курка!

Усачиха. А не треба, то вiддай!

Карфункель. Це не твоя курка!

Усачиха. Не моя! А ти звiдки знаєш чия? (Вириває в нього з рук курку i тiкає).

Юркевич. То це ж та сама, що Таратута…

Лундишев. Стривайте! Мадам! Продайте менi вашу курку!

Виходить за Усачихою.

VI

Карфункель (зазирає у вiконце каси). Дас iст нарренхаус. О, безумний час, коли курка в каса i немає нi бiлет, нi поїзд!

Юркевич. Так, майн гер, — бiлети у нас не в касi.

Карфункель. Не в касi? А де?

Юркевич. Їх дає революцiя разом з гвинтiвкою i наганом. I розпис в нас тiльки один — на фронт.

Увiходять Черевко i комiсар.

Комiсар. А паровози справнi?

Черевко. Паровози нiчого — витримають. Вся справа в людях. Вагонiв теж вистачить.

Комiсар. Ну, значить, орудуй. (Передає йому пакет). Ось наказ.

Черевко. Гаразд. Зараз зберемо осередок, а потiм i iнших.

Карфункель (виступає наперед). Гер комiсар! Менi треба поїзд. Я мусиль сiводнi їхати.

Комiсар (пише в блокнотi). Так.

Черевко. Поїздiв, товаришу, немає.

Карфункель. Як немає! В мене важлива справа! Я не можу загубить час!

Черевко. Зараз, товаришу, тiльки одна важлива справа — революцiя.

Комiсар (пише). I один тiльки час — революцiї. Значить, їдеш, товаришу?

Черевко. Їду.

Комiсар. Добре. Ну, я пiшов в осередок. (Виходить).

Карфункель (розсердившись). А! Вi думаєте, що забираль собi всi поїзда i весь час для ваша революцiя i зупиниль все життя! Аусгешльоссен! Зо бальд нiхт! Не так скоро! Життя ще поверне вас назад тисячею турбот i жалощiв! Воно єсть сильнiше, нiж ваша революцiя!

Черевко. Пуста балаканина, товаришу. Революцiя важливiша за хвилиннi справи.

Карфункель. Що такий! Ну, то дивiться ж, щоб вi не пожалкували потiм про такий хвилина, якої не поверне вам жодна революцiя в свiтi!

Вбiгає ще бiльше стурбована Оля.

Оля. Андрiю Трохимовичу, ви тут? Серьожi зовсiм погано, що ж менi робити, що робити! Доктор каже — камфора… якщо не дiстанемо, умре… (Плаче).

Черевко. Що ж менi робити, Олю, що… ти ж бачиш… Нiде немає.

Карфункель (хмуро). Ага — я говорiль. Ось во-на — цей хвилина.

Оля. То вiн же умре — пiдемо додому. Вiн тебе кличе, хоче тебе бачити.

Черевко (з мукою). Та не можу ж я, Олю, зрозумiй — не можу — зараз осередок… негайний наказ — Треба готувати поїзди на фронт. Ех… (Затуляє обличчя рукою).

Вбiгає секретар осередку.

Секретар. Андрiю Трохимовичу, ти тут? Iди мерщiй в дежурну — осередок. Чекають.

Черевко. А? Що? Зараз… (Стоїть, стиснувши кулаки).

Оля тихо плаче.

Карфункель (тихо). Тепер ви розумiль? Який революцiя поверне вам цю хвилину, коли вмирає ваш син i коли вiн вас кличе.

Черевко (отямившись — рiшуче). Ходiм, Павло Михайловичу. Iди, Олю, iди. (Цiлує її). Я потiм… Бачиш, зараз не можна. (Виходить з секретарем, Оля йде за ним).

Юркевич. Що, майн гер, — є, значить, люди сильнiшi, нiж ваша мудрiсть. Цього разу ваш «фокус не удалсi».