Читать «Майстри часу» онлайн - страница 28

Карфункель. Мiсочник… той свiєт? Зальбадерей. Нi. Менi не потрiбний такий поїзд.

Юркевич. А ви все не втрачаєте надiї? Щодня ходите довiдуватись про поїзди?

Карфункель (сердито). Я вже говорiль вам, що пiслязавтра мусиль бути дома — в Гейдельберг. Я мусиль робити там мiй годинник. Мiй генiальний дзигарi справжнього, дiйсного часу. О, лише тодi люди знатимуть, що таке час. Що таке — дер аугенблiк — один мить, якого тепер не помiчають.

Юркевич. То хiба не можна їх робити тут — цi вашi дзигарi? В Москвi, Петроградi нарештi?

Вбiгає захекана Усачиха.

Усачиха. А бодай вас жаба забодала! Знову наперлося повний вокзал. (Пробирається ближче до каси).

Карфункель. Зальбадерей. Єсть тiльки два чоловiка на свiтi, який може робити такий дзигарi. Я — Тобiас Карфункель, який їх придумав, i майстер Тобiас Рамiнгер, який може їх зробiль. Тобiас Рамiнгер, великий дзигармайстер з Гейдельберга. Ха! Ось чому я чекаю на станцiя мiй поїзд.

Усачиха тим часом пiдiйшла до самої каси i заступила собою її вiконце.

Юркевич. Чекаєте одинадцять мiсяцiв?

Карфункель. Одинадцять мiсяцiв, одинадцять рокiв, одинадцять хвилин. Вi по-старому нiчого не розумiль ауф час. (До Усачихи). Пардон, мадам, — менi треба в каса. О, нерозумний учень, — не пам'яталь нi один мiй урок. Вi чуєте? Менi треба в каса!

Усачиха (розгублено, проте не поступаючись). Та на бiса тобi каса, марудо!

Карфункель. Менi треба узнаваль поїзда. (До Юркевича). Одинадцять рокiв! Хiба не здавалося вам вiсiм рокiв тому двадцять чотири хвилини за цiлий рiк? А коли вас мусили розстрiлять — як вi рахували тодi вашi хвилини — по який годинник?

Юркевич. Так, це правда… Але тодi були хвилини — ви ж чекаєте, майн гер, цiлий рiк.

Карфункель. Хвилини, аугенблiкен, мить, рiк! Де вага, де мiра для цей лiчба? Тiльки на моїх майбутнiх дзигарях можна буде це пiзнати. Тiльки тодi ми пiзнаємо, який справжнiй мiра той чи той секунда, той чи той пiвгодина, тих чи тих десять рокiв. Цi дзигарi покажуть, що деякий пiвгодина займає не бiльше мiсця, нiж деякий рiк. I що iншi десять рокiв взагалi нiчого не вартi — не займаль нiяке мiсце.

Юркевич (береться за голову). Це божевiльна химера. В мене починає болiти голова, коли я вас слухаю.

Карфункель. Значить, дурний голова. Абер в мене немає часу — з вами балакати. Менi треба узнаваль мiй поїзд. (Розсердившись), Потурбувалься пропускать мене в каса!

Усачиха. Та яка тепер каса! Там нiкого немає!

Карфункель. Як немає! Я сам чув розмова унд шум. Там єсть один касир.

Юркевич. Та що це ви, майн гер, — яка тепер каса!

Усачиха. Iди, iди! Насупився, як король пiковий, i лiзе. Нiчого очi вилуплювати — я сама трефова дама — зась.

Лундишев. Та з вас, майн гер, кури смiятимуться.

Карфункель. Менi не треба курка — менi треба касир. (Вiдштовхує Усачиху i стукає у вiконце). Дi касе! Дас iст унергерт! Я буду скаржитись!

Усачиха. Пропала моя голубонька. Добрався-та-ки — нiмець проклятий.

З вiконця чути кудкудакання.

Карфункель. Вас? (Вiдчиняє вiконце, звiдки вилiтає курка). Що такий? Вас фюр ейне хенне! Що за один курка! (Хапає на льоту курку).