Читать «Майстри часу» онлайн - страница 27

Оля. Та нiяке вiн не начальство. Як був машинiстом, так i залишився. Самi голодуємо.

Лундишев (не слухаючи). Комiсар! Бiльшовик! I слова-то якi повидумували: Пар-ком, Ком-бєд. Со-бес, Че-ка. Опродкомгуб. Тьфу! Грабилiвка, розбiйники, бандити. Землю забрали, садибу забрали, будинок забрали. Речi, одежу, золото, срiбло. I виїхати не можна. Сиди, подихай з голоду. Два днi не обiдав. Чаю нема з чим випити.

Оля (спiвчутливо). Бiдний Валерiан Сергiйович… (Нiяково). Може, дозволите… В мене є курочка… я буду її сьогоднi варити, то i з вами можу подiлитись…

Лундишев (вражений). Ти! Ти пропонуєш менi курку! Ти! Та як в тебе язик повернувся!

Оля (злякано). Та що це ви, Валерiане Сергiйовичу… Адже ж я вiд щирого серця.

Лундишев. Умру, подохну, з довгою рукою ка вулицi стану, — а в тебе не вiзьму!

Оля. Та чому ж, Валерiане Сергiйовичу?

Лундишев. А ти забула, як в мене було вiсiмнадцять тисяч курей, тiльки племiнних, а звичайних — так нiхто й не лiчив. А коли ти просила в мене сiм рокiв тому одну курку, чи дав я тобi її — кажи — дав?

Оля. Та не хвилюйтеся, Валерiане Сергiйовичу, — нiчого я не пам'ятаю.

Лундишев. Коротка в тебе пам'ять, мабуть. Ми з тобою розрахувалися. За тебе твої комiсари одержали. Вiдплатили цiлком, сповна!..

IV

Входить Усачиха.

Усачиха. Там тебе мамаша шукає в конторi. Малому твоєму кепсько. Вмирає.

Оля (схоплюється). Боже ж мiй, господи! (Вибiгає, забувши про кошик).

Лундишев (мимрить). Вона менi курку… менi курку… (Виходить).

Усачиха (сама). Побiгла i кошолку забула з куркою. Сказано, вiтер в головi. (Озирається). Е, була не була. (Пiдходить до кошика). Все одно хлопець помре, не дiжде. (Бере курку з кошика i ховає пiд хустку). Удруге не кидай. Наука. (Iде до виходу). Ой, лишенько, когось несе!

Входить комiсар вiйськових поїздiв.

Усачиха. Комiсар! Пропала!

Комiсар (пiдозрiло озирається). Ти що тут робиш?

Усачиха. Я… нiчого, їй-бо, нiчого. Так i єсть! Пропала!

Комiсар. Це чий кошик? Твiй?

Усачиха. Та нi… це Че… Черевкової Ольки.

Комiсар. А, Черевко, — його менi й треба. Почекай тут. (Швидко йде в лiвi дверi, звiдки зараз же чути телефонний дзвiнок i голос комiсара). Так, так. Слухаю. Одержано. Особливого призначення. Гаразд.

Усачиха (метушиться з жахом по кiмнатi). Пропала! I втекти не можна, i кинути шкода. Якби де сховати… Ага! (Пiдходить до касового вiконця). Сюди! (Пiдiймає заслiнку вiкна i запихає туди курку, зачинивши знов вiконце). Сиди тут, падлюко, замiсть касира! Фу…

Комiсар (виходить з лiвих дверей). Ти знаєш, де живе машинiст Черевко?

Усачиха. Ще б пак не знати — знаю.

Комiсар. Веди мене до нього. Живо.

Виходять. Усачиха озирається на касу.

V

Повертається з перона Юркевич, знову сiдає на лавку. Увiходить Лундишев i Карфункель — обшарпаний, змарнiлий, але, як завжди, впертий i сердитий, з чемоданом у руцi.

Юркевич. А, це ви, гер Карфункель, добридень. По-старому чекаєте на поїзд?

Карфункель (сердито). Зальбадерей. Безглюзде запитання на вокзалi. Якi сьогоднi поїзди?

Юркевич. Та хто ж тепер це знає?

Лундишев. Мiшочний експрес, скорий — теплушка, кур'єрський — «сипняк-той свiт». Без пересадки. Спальнi мiсця — на даху, пiд небом.