Читать «Як ї чому» онлайн - страница 33
Автор неизвестен
От понеділкового ранку приходить до нього Кінь з сідлом на спині й вудилами в роті та й каже:
— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи й вози разом з нами!
А Верблюд огризнувся:
— Грррб!
Кінь пішов геть і розповів про це Людині.
От наступного ранку приходить до нього Пес із палицею в зубах та й каже:
— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи, й служи, і носи разом з нами!
— Грррб!.. — огризнувся Верблюд.
Пес пішов геть і розповів про це Людині.
От уже третього ранку приходить до нього Віл з ярмом на шиї та й каже:
— Гей, Верблюде, чуєш, Верблюде, ходи й ори поле разом із нами!
— Грррб!.. — огризнувся Верблюд.
Віл пішов геть і розповів про це Людині.
Під кінець третього дня покликала Людина Коня, Пса та Вола і сказала:
— Троє, чуєте, Троє, мені дуже шкода вас (та ще в час, коли світ отакий молодий-молодий), але отой Гиркун з Пустелі не може працювати, а то б він був зараз тут. Отож я хочу дати йому спокій, зате ви маєте робити й за нього!
Це страшенно обурило Трьох (та ще в час, коли світ отакий молодий-молодий), і вони забігли аж на край Пустелі, й зібрали там
Аж тут пролітав поблизу Джин, володар усіх пустель, загорнувшись у хмару куряви (джини завжди так подорожують, бо вони чародії), тай зупинився повічувати-посходкувати з Трьома.
— О Джине всіх Пустель, — сказав Кінь, — чи справедливо це, щоб хтось лінувався, коли світ ще такий молодий-молодий?
— Звісно, ні,— відповів Джин.
— Так от, — вів далі Кінь, — є такий звір з довгою шиєю та довгими ногами посеред твоєї Ревучої Пустелі (і сам він Ревун), що й за холодну воду не брався від понеділкового ранку. Він не хоче возити!
— Оце-то так! — сказав Джин і свиснув. — Клянуся золотом усієї Аравії — то мій Верблюд! А що ж він каже?
— Він каже «Грррб!», — озвався Пес, — і не хоче служити й носити.
— А ще що він каже?
— Тільки «Грррб!»… і не хоче орати, — докинув Віл.
— Чудово! — сказав Джин. — Я йому зараз гиркну, якщо ви зласкавитесь почекати хвилинку.
Джин загорнувся у свій куряво-плащ, і помчав через пустелю, і розшукав там Верблюда, що з цілковитого нічев’я та лінощів витріщився на власне віддзеркалення в калюжі води.
— Агов, мій довгов’язий і пихатий друже, — сказав Джин, — я чув, ніби ти байдикуєш, хоч світ ще такий молодий-молодий?
— Грррб! — огризнувся Верблюд.
Джин сів і, вхопивши бороду в жменю, почав придумувати Велику Чаклунську Примову, поки Верблюд витріщився на своє власне віддзеркалення в калюжі води.
— Від понеділкового ранку ті Троє працювали і за тебе, і все через твої ліньки-переліньки, — сказав Джин, а сам далі обдумував Велику Чаклунську Примову, втопивши бороду в жменю.