Читать «Як ї чому» онлайн - страница 34

— Грррб! — огризнувся Верблюд.

— Бувши тобою, я б уже не гиркав, — сказав Джин. — Настане день, коли ти пожалкуєш, що так чинив. Дурисвіте, я хочу, щоб ти працював.

Верблюд огризнувся ще раз: «Грррб!» І тільки-но він це сказав, то й побачив ураз, що його спина, якою він так пишався, розпухає та розпухає, і на ній помалу вип’явся великий горб.

— Бачиш? — сказав Джин. — Ото і є твоє власне «Грррб!», яке вилізло тобі спиною за те, що ти не працював. Сьогодні середа, а ти нічого не робив від понеділка, коли почалася робота. Тепер іди роби.

— Та як же я зможу, — сказав Верблюд, — з оцим горбом на спині?

— То я його зробив навмисно, — відповів Джин, — бо ти змарнував цілих три дні. Віднині ти зможеш працювати три дні підряд без їжі, бо тебе харчуватиме горб. Отож не нарікай ніколи, що я не подбав про тебе. Виходь з Пустелі, біжи до отих Трьох та поводься пристойно. Погиркай тепер на самого себе!

І Верблюд гиркав на себе, на свій горб та все інше, а все-таки подався до тих Трьох. І відтоді й донині Верблюд завжди тягає на собі оте «Грррб!» (яке ми з чемності звемо’ горбом, щоб не уражати його почуттів).

Але й досі він не надолужив отих змарнованих трьох днів на самому початку світу, як і досі не навчився поводитись пристойно.

Горб У Верблюда — Жахлива споруда: В звіринці я бачив не раз. Та горб ще бридкіший, Ще більший, Страшніший Виросте в мене й у вас, У всіх, Хто до праці байдужий, У тих, що лінуються дуже,— В них виросте Горб, Верблюдячий Горб В дітей і в дорослих, мій друже. Ми ласі поспати, І в будні, і в свята. Прокинемось — рюмсаєм, квилим; Нам ліньки вдягатись, Нам ліньки вмиватись, І все нам здається немилим. Хто знає, Скажіть, Ну що тут робить? Як горб не нажити потворний? Небачений Горб, Нечуваний Горб, Ганебний, кошлатий і чорний. Тут ліки відомі: Не думай про втому (Ти вже лінувався доволі.) У руки лопату, І — землю копати В садку, на вгороді, у полі! І сонце палюче, І вітер колючий, І злива, і піт трудовий Розгладять твій Горб, Небачений Горб Потворний, ганебний, бридкий. А той, Хто до праці байдужий, Всяк той, хто лінується дуже, Носитиме Горб, Верблюдячий Горб, Малий чи дорослий він, друже.

ПРО КІШКУ, ЩО ГУЛЯЛА, ЯК САМА СОБІ ЗНАЛА

Слухай, та дослухайся, та зважуй, моє серденько, бо це чинилося, діялось, сталося і було, коли всі-всі свійські тварини були дикі.

І Пес був дикий, і Кінь був дикий, і Корова була дика, і Вівця була дика, і Свиня теж була дика — геть вони були дикі до краю і всі блукали в Диких Дрімучих Лісах у найдикішій самотині своїми дикими-предикими стежками. Та найдикішою серед усіх диких тварин була Кішка. Вона гуляла, як сама собі знала, й усі місця були однакові для неї.