Читать «Як ї чому» онлайн - страница 35
Автор неизвестен
Ну, ясна річ, що й Чоловік так само був дикий. Він був страшенно дикий. Він навіть не думав ставати свійським, аж доки зустрів Жінку, а Жінка сказала, що їй не до вподоби жити його диким життям.
Замість купи вогкого листя вона підшукала для ночівлі суху Печеру, і посипала долівку чистим піском, і розпалила в Печері яскраве багаття із сушняку, і завісила вхід до Печери висушеною шкурою дикого коня, і вже по тому сказала:
— Витирай ноги, любий, коли заходиш, тепер у нас буде своя оселя.
Того вечора, моє серденько, вони їли м’ясо дикої вівці, спечене на гарячому камінні й засмачене диким часником та диким-предиким перцем; їли вони й дику качку, начинену диким рисом і приправлену диким кмином та диким коріандром; вони висмоктали мозок з кісток диких биків, а закусили дикими ягодами та дикими фруктами-гренаділами.
Після вечері щасливий, як ніколи, Чоловік уклався спати біля вогню.
Але Жінка не лягла, вона зосталася сидіти, розчісуючи свою довгу косу.
Потім вона взяла кістку з баранячої лопатки — велику, пласку, лопатоподібну кістку, — пильно придивилась до якихось дивних позначок на ній і завела чародійну пісню.
Це було перше чарівництво, яке бачив світ.
І з Диких Дрімучих Лісів враз позбігалися на узлісся геть усі дикі тварини і вп’ялися очима в огонь, що горів оддалік у пітьмі, і не могли збагнути, що то все значить.
Тоді Дикий Кінь тупнув своїм диким копитом і мовив:
— О мої Друзі, о мої Вороги, навіщо ото Чоловік та Жінка запалили таке велике світло в отій великій Печері, і чи не буде нам від того лиха?
Дикий Пес задер свого дикого писка, принюхався і, вчувши пахощі печеної баранини, сказав:
— Піду погляну, подивлюсь, побачу та й скажу. Здається, то на добро. Кішко, ходімо зо мною.
— Нні-нні! — сказала Кішка. — Я — Кішка, що гуляє, як сама собі знає, і всі місця однакові для мене. З тобою я не піду.
— Раз так — віднині ми не друзі,— сказав Дикий Пес і потрюхикав до Печери.
Та коли він трохи відбіг, Кішка сказала сама собі: «Мені ж однаково, де гуляти. То чом би й не піти, й не подивитись, і не побачити та не дізнатись, а потім гайнути, куди заманеться?»
Отож вона тищечком-нищечком подалася услід за Диким Псом і причаїлася в такому місці, звідки все було чути.
Тим часом Дикий Пес, прибігши до входу в Печеру, просунув свого носа під висушеною шкурою дикого коня й почав вдихати чудові пахощі печеної баранини. А Жінка, дивлячись на баранячу лопатку, почула, як він підійшов, усміхнулася і сказала:
— Ось прийшов перший. Дикий Звіре з Диких Дрімучих Лісів, чого тобі треба?
І Дикий Пес відказав:
— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, що то за пахощі такі принадні долинають у Дикі Ліси?
Тоді Жінка схопила печену баранячу кістку й кинула її Дикому Псові, а далі сказала:
— Дикий Звіре з Диких Лісів, візьми й покуштуй!
Дикий Пес накинувся на ту кістку, а вона була смачніша за все, що йому доводилося досі їсти.
І пес сказав:
— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, дай мені ще одну.
А Жінка сказала:
— Дикий Звіре з Диких Лісів, допомагай моєму Чоловікові полювати вдень, а вночі стережи цю Печеру, і я дам тобі стільки смачних кісток, скільки захочеш.