Читать «Як ї чому» онлайн - страница 23

І Чарівник сказав:

— Ні, Пау Амма, я не віддам тобі панцира, бо ти ростимеш та набиратимешся сил і, чого доброго, запишаєшся так, що, забувши про обіцянку, знову почнеш гратися Морем.

Тоді Пау Амма сказав:

— Що ж мені робити? Я такий великий, що можу сховатися тільки в Пусат Тасек, а коли я вийду кудись отак, без панцира, мене розірвуть і з’їдять акули. Коли ж я отак, без панцира, спущуся в Пусат Тасек, то там хоч і буду в безпеці, проте не зможу роздобути собі їжі і помру з голоду.

І він замахав ногами й жалібно заквилив.

— Послухай-но, Пау Амма, — сказав Чарівник. — Я не можу примусити тебе гратися в ту гру, для якої ти призначався, бо ти на самому Початку втік від мене. Та коли ти хочеш, я зроблю так, що кожен камінчик, кожна ямка і кожен кущик водоростей у всіх морях буде безпечним Пусат Тасеком для тебе і для твоїх дітей — однині й навіки.

І Пау Амма сказав:

— Гаразд, але. я ще не вирішив. Бачиш! Ось Чоловік, який розмовляв з тобою на самому Початку. Коли б він не відвернув тоді твоєї уваги, мені б не набридло чекати, і я б не втік у море, і біди зі мною не сталося б. Що ж він для мене зробить?

І Чоловік сказав:

— Коли хочеш, я зроблю так, щоб і вода, і суша стали домівкою тобі і твоїм дітям, — ви матимете схованку і на землі, і в морі.

І Пау Амма сказав:

— Гаразд, але я ще не вирішив. Бачите! Ось та дівчинка, яка підгледіла, як я тікав. Коли б вона тоді ж сказала про це, Чарівник покликав би мене назад, і біди зі мною не сталося б. Що ж вона зробить для мене?

І маленька дівчинка, донечка Чоловіка, сказала:

— Я зараз їм смачний горіх. Коли ти хочеш, я віддам тобі оці ножиці, дуже гострі й дуже міцні, отож і ти, і твої діти зможете лущити й цілими днями їсти кокосові горіхи, як тільки вийдете з моря на сушу. Цими ж ножицями ви зможете викопати собі Пусат Тасек, коли поблизу не знайдеться підходящого каменя чи ямки. А коли земля буде надто тверда, оці ножиці допоможуть вам здертись на будь-яке дерево.

І Пау Амма сказав:

— Гаразд, але я ще й досі не вирішив, бо поки я отакий м’який, ваші подарунки мені не допоможуть. Поверни мені панцир, о Чарівниче, і я гратимусь у твою гру.

І Чарівник сказав:

— Я поверну тобі панцир, Пау Амма, та тільки на одинадцять місяців у році. А на дванадцятий місяць кожного року він м’якшатиме знову, щоб нагадати тобі і твоїм дітям, як я вмію чарувати, і щоб ти не забував про скромність, Пау Амма. Бо коли ти зможеш бігати і під водою, і по землі, ти, чого доброго, станеш надто зарозумілий. А коли ти зможеш і лазити по деревах, і лущити горіхи, і копати ямки своїми ножицями, ти, чого доброго, станеш надто зажерливий, Пау Амма.

І Пау Амма подумав трохи і сказав:

— Отепер я вирішив. Я приймаю ваші подарунки.

Тоді Чарівник поворухнув своєю правою рукою— всіма п’ятьма пальцями правої руки, і раптом — уяви собі, моє серденько! — Пау Амма почав меншати, меншати, меншати і став звичайним маленьким зеленкуватим крабом, що плив біля човна і кричав тоненьким голоском:

— Дайте мені ножиці!

І дівчинка вихопила його з води, посадовила собі на маленьку смагляву долоню, а потім поклала на дно човна і віддала йому свої ножиці. І Краб затиснув їх у куценьких ніжках, а тоді взявся ними вимахувати та все клацав, клацав і клацав, примовляючи: