Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 69

— Мені пригадалися слова Жана.

— Які?

— «Пантелій бачить божественне в кожній людині. Він обожнює хор, а для тебе, Жорже, найважливішим є соліст».

— Кожен бачить те, чого бажає. А ти? Чого тобі найбільше хотілося б? — обняв Олену Пантелій.

— Поїхати на Гідру, завдяки цьому острову змінилося моє життя.

— Уважай, що твоє бажання збулося. Симпозіум закінчується завтра, а зворотні квитки в нас на понеділок. Отож, маємо ще три дні.

Від зупинки метро «Монастеракі» є прямісіньке сполучення з портом Піреєм, а звідти — дві години швидкісним катером до Гідри. Перед Оленою розкинула оксамитові простори Саронічна затока, щедро засіяна, наче діамантами, маленькими й великими островами. За сорок хвилин «морський дельфін» зупинився на Поросі, а ще за годину прибув у кінцевий пункт.

Цей острів має притаманну лише йому традиційну архітектуру. А найцікавіше те, що тут заборонений будь-який механічний транспорт, навіть велосипеди. За таксі тут слугують ослики, які відвезуть у найдальший куток.

Вони зайшли в сувенірну крамницю, бо Олені захотілося купити щось на згадку.

— Що бажаєте? — запитала англійською жінка середнього віку.

— Я б хотіла таку річ, яка б завжди нагадувала мені Гідру.

— Купіть сувенір у вигляді маленького мольберта з картиною, на якій зображено наш острів.

Олена переглядала різні кольорові дрібнички, як раптом почула, що продавчиня розмовляє з кимсь по телефону її рідною мовою.

— Вибачте, здається, ми земляки, — звернулася до продавчині.

— Тут дуже багато наших, — радісно відповіла жінка.

— А ви давно живете на цьому острові?

— На Гідрі вісім років, а в Греції скоро вже дванадцять.

— А чому ви покинули Батьківщину? — запитав Пантелій.

— Так склалися обставини. Я не мала іншого виходу.

— Невже вам не було лячно, отак усе покинути і податися світ за очі? — вжахнулася Олена.

— Тоді мені було байдуже, чоловік мене покинув і я залишилася сама з донькою. Одна моя приятелька запропонувала спробувати щастя на чужині. Я залишила доньку мамі, а сама вирушила в далекі краї.

— А що з дитиною? — запитала Олена.

— Зараз вона тут, зі мною, щойно телефонувала.

— І що робить?

— Закінчила школу, тепер спробує здобути вищу освіту.

— А ви як?

— А я ніяк, маю грека, з яким живу сім років, він є власником цього магазину.

— Ви часто приїжджаєте додому? — запитав Пантелій.

— Ні, квитки дуже дорогі, та й нема до кого. Ще як жила мама, то їздила частіше.

— Вибачте, а ваш чоловік має нову сім’ю? — поцікавилася Олена.

— Так. Зараз мені байдуже, а тоді думала, що збожеволію. Та й у Грецію втікала з горя.