Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 67

— Ти дуже втомилася?

— Уже ні, рада тебе бачити.

— А я страшенно голодний. Зараз швидко помиюся й підемо вечеряти. До речі, ти щось їла сьогодні?

— Хотілося лише пити, тепер можна щось і з’їсти.

— А що тобі хочеться зараз?

— Не знаю.

— Пропоную спробувати фаршированих кальмарів — небувала смакота.

Вони зайшли в маленький ресторанчик і сіли за столик.

— Зверни увагу, грецькі таверни дуже відрізняються від паризьких. Вони не мають якогось особливого декору, а столи накривають паперовими скатерками. Тут головний акцент на смак та якість їжі, зрештою, вона й справді найсмачніша в світі.

До столика підійшов офіціант і щось запитав грецькою мовою. Пантелій відразу відповів.

— Ти розмовляєш грецькою? — здивувалася Олена.

— Трошки, ця мова завжди мені подобалася своєю незвичністю, крім того, має з нашою багато спільних слів.

— Я нічого не зрозуміла з того, що ти говорив.

— Офіціант запитує, що ти питимеш: «кокіно» — червоне, «розе» — рожеве чи «левко» — біле вино.

— Мабуть, варто спробувати «розе».

Офіціант записав замовлення і зник.

— Як минув твій день, вдало? — запитала Олена.

— Чудово. Якщо піде добре, то мені вдасться підписати контракт з однією італійською фірмою, і тоді ми поїдемо в Рим. Ти ж цього хотіла?

— Ти мені робиш такі щедрі пропозиції, що я розгубилася, — зашарілася Олена.

— Ти що, не розумієш, я ж тебе кохаю і тепер ти стала часткою мене.

Їй дуже хотілося відповісти тим же, але не могла вимовити подібних слів. З Пантелієм було дуже добре, та це не кохання, в глибинах душі причаїлася туга за Георгієм, якої ніяк не могла позбутися. Можливо, значну роль відігравала образа, яку важко відпустити.

— Хочеш сюрприз? — продовжив Пантелій.

— Колись я їх боялася, а тепер хочу.

— Так от, післязавтра їдемо в Дельфи під Парнас до храму Аполлона. Нам на симпозіумі організовують екскурсію.

— Як цікаво! І ти візьмеш мене з собою?

— Аякже, тобі треба там побувати, для тебе це значно важливіше, ніж для мене.

— Чому?

— Я тобі там усе поясню.

Після вечері повернулися до готелю.

— Ти мені потрібна, — дивлячись їй просто в очі сказав Пантелій.

— І ти мені потрібний, з тобою я вперше відчула себе жінкою.

— Тебе здивує, але ти повинна знати — я не хочу без тебе жити, зроблю для тебе все, що в моїх силах. А ще моєю мрією є вічно грати для тебе на солодкозвучній сопілці Пана.

Він підійшов до Олени і пристрасно її обняв. Вона не пручалася, їй було приємно відчувати гарячий подих Пантелія, який розбуджував потяг. Хотілося належати цьому чоловікові. Досі її зашкарублу душу вкривав товстий шар криги, а тепер лід почав топитися.

Незабутньою стала подорож у Дельфи. Спочатку їх зустріло Кастальське джерело, яке омивало чарівною водою ущелину Парнасу.

— Ти повинна напитися священної води, а музи подарують тобі натхнення. Проси й отримаєш.

— Я хочу, щоб Ерато подарувала мені справжнє кохання, — задумливо промовила Олена.

— Більшість із нас є рабами власних пристрастей, а чисте кохання — те, що з’являється лише раз.

Олена опустила очі. Якими словами окреслити її почуття до Пантелія? Їй було дуже добре з ним, але серце його не прагнуло. Вона ніяк не могла позбутися думки про Георгія, весь час порівнюючи їх між собою.