Читать «Сюрпризи долі» онлайн

Ева Гата

Сюрпризи долі

Частина перша

Змагання між Аполлоном і Паном

Феб

Олена крутилася по кухні, наче ошпарена. Як швидко летить час! Уже шоста, за годину прийдуть гості, а ще треба стільки всього зробити: заправити салати, доварити борщ, нарізати полядвицю та сир, зробити канапки з ікрою й ще безліч інших дрібниць. Одній дуже важко все встигнути. От якби Георгій прийшов трішки швидше, міг би, принаймні, винести сміття. Однак це лише мрії. Дай Боже, щоби взагалі встиг до приходу гостей. Останнім часом чоловік цілісінькими днями зайнятий на роботі, повертається додому пізно увечері. Але в день уродин власних синів міг би звільнитися й швидше, тим більше, що нині субота.

Близнюкам Петру і Павлу сьогодні виповнюється двадцять років. Після народження дітей було дуже важко: катастрофічно бракувало грошей, а найгірше — не мала ні хвилини, щоб озирнутися довкола. Хлопчиків треба було одночасно годувати, сповивати і купати. Найважче — вночі. Малюки полюбляли прокидатися по черзі й будити один одного. Від утоми Олену інколи охоплював розпач, хоч сядь і плач. А вона ж була єдиною дитиною в сім’ї і не звикла до важкої роботи.

Георгій також одинак, але чоловікам завжди легше вислизнути від хатньої роботи. У них завжди знайдеться виправдання, що їхнє покликання — працювати і заробляти гроші. В тому була велика частка істини, завдяки його наполегливості й таланту матеріальний стан подружжя з часом суттєво поліпшився. Георгій почав непогано заробляти, за фахом був журналістом і навіть дуже добрим.

— Жорж геніальний, — частенько казали друзі й колеги по роботі. Та, зрештою, він і сам знав, що є непересічною особистістю, адже за роки навчання не мав жодної четвірки, все, за що не брався, робив досконало і доводив до кінця. З дитинства його улюбленим героєм був Георгій Змієборець, у якому завжди вбачав себе.

Про геніальність Жоржа ходили легенди. Дівчата були закохані в нього по вуха. Завдяки їхній надмірній увазі ще зі студентської лави його почали називати Фебом. Це ім’я прилипло до Георгія після того, як під час читання власних віршів одна з прихильниць вистрибнула на сцену студентського клубу й одягла йому на голову лавровий вінок.

Тож не дивина, що такому обдарованому молодому випускникові запропонували залишитися в рідному університеті. Зрозуміло, він погодився і почав негайно працювати над дисертацією, яку невдовзі успішно захистив. Науковий світ високо оцінив здобутки талановитого пошуковця і порекомендував продовжити дослідження та втілити їх якнайшвидше у докторській дисертації.

Георгій був глибоко переконаний, що справжнє мистецтво може належати лише вибраним і ніколи не стане зрозумілим для сірих мас. Він мав однодумців, у яких були такі ж погляди. Згодом їм навіть вдалося створити літературний клуб, мета якого — плекати рафіноване мистецтво. Щодо назви клубу були різні думки, однак перемогла пропозиція Георгія — назвати новий осередок культури «Омфал». Це слово мало символічне значення — так називали священний камінь у храмі Аполлона в Дельфах, під яким поховали останки дракона Піфона. За старогрецькою легендою Омфал уважали пупом землі, саме в цьому місці зустрілися два орли, яких випустив Зевс одночасно зі сходу і заходу.