Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 65

За три години літак приземлився в столичному аеропорту. Пасажири швидко пройшли прикордонний контроль і отримали багаж. На протилежному боці вулиці виднівся готель з назвою «АВС», саме той, який замовив Пантелій.

— Вітаємо вас у Греції, — люб’язно відчинив двері швейцар.

Кімната була затишною. Олена вирішила швидше лягти спати, оскільки дуже втомилася. Зранку мав прилетіти Пантелій, їй хотілося швидше встати і причепуритися перед зустріччю.

Зранку о дев’ятій задзвонив телефон.

— Привіт, як спалося? — почула знайомий голос.

— Ти де? — не зрозуміла Олена.

— Я в рецепції, — відповів Пантелій.

— То заходь до мене.

— А ти не заперечуєш?

— Ні, як я можу заперечувати.

За кілька хвилин у двері застукали.

— Відчинено, — гукнула Олена.

До номера зайшов Пантелій і зупинився в передпокої.

— Привіт. Як ти? — Олена підійшла і поцілувала лагідно його в щоку.

— Стужив за тобою, а ти?

— Я також, — розгублено відповіла.

Зараз відбудеться те, про що вона намагалася не думати. За весь час їхнього знайомства вони ще жодного разу навіть не поцілувалися. Тоді в горах Олена знала, що є бажаною, та вона намагалася уникати ближчих стосунків, адже серце мовчало.

Олена й не опам’яталася, як Пантелій почав палко її цілувати. Від дотику їй забило дух, більше року в неї не було чоловіка. Вона вся зм’якла, як віск, підкорившись чоловічій настирливості, не маючи сили пручатися в ніжних руках. Пантелій швидко підхопив її на руки і поніс до ліжка…

— Я ж не кохаю, то чому ж мені з ним так добре? — не давала спокою думка.

— Я зроблю тебе найщасливішою жінкою в світі, — шепотів Пантелій і від тих слів приємне тепло розливалося по тілі. Вона почувала себе бажаною, їй було так затишно, що залишалася б тут вічно. Як могло так статися, що той, про кого ніколи не думала і не мріяла, зробив її щасливою?

— Кохана, нам треба поквапитися, — перебив її думки Пантелій, — о дванадцятій завершується доба, і треба залишити номер.

— А куди ми поїдемо? — замріяно запитала Олена.

— Спочатку я розрахуюся на рецепції, а потім замовимо таксі й поїдемо в наш готель.

Авто гнало Національною дорогою до столиці, яка сяяла вдалині білими будівлями.

— Зараз ми проїжджатимемо біля університетського містечка, а потім проминемо площу Кесер’яні, тут найліпші в Афінах рибні таверни. Нам обов’язково треба завітати сюди.

— Звідки ти все знаєш? — здивувалася Олена.

— Я не перший раз у цьому місті.

— А де ти ще був?

— Багато де. Наступного разу поїдемо в Італію, тобі обов’язково треба побачити Рим.

— Звідки ти знаєш мої бажання? Я завжди мріяла кинути копійки в фонтан бажань.

— Ти маєш на увазі фонтан Треві?

— Так.

— Можеш замовляти бажання зараз.

— А я його вже маю.

— Невже? Можеш мені розповісти?

— Я не знаю, як ти сприймеш.