Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 48

Не вагаючись ні хвилі, Олена підійшла до відділу з алкогольними напоями і купила пляшку дорогого коньяку.

— Поставлю в барі, нехай стоїть, може, хтось прийде, — знайшла для себе виправдання. Вона брехала сама собі, коньяк призначався не для якихось гостей, а на нинішній вечір.

Отак тривало декілька тижнів. Проте така терапія помічна лише на початку, а далі починається залежність. На щастя, Олена вчасно зрозуміла небезпеку — треба припиняти, а то, чого доброго, ще стане алкоголічкою. Як вона легковажно колись насміхалася з пияків. Може, в них також першим поштовхом стало непоправне горе, яке намагалися втопити в чарці? Як легко спитися з горя!

Люди помічають усе. В школі почали ширитися плітки. Спочатку якась сорока рознесла новину, що від Олени втік чоловік. Пліткували про Георгія, який покинув родину через те, що вона стала пити і була поганою господинею, яка ніколи не варила йому їсти, а тільки вешталась по ресторанах.

Хто став джерелом такої відвертої брехні, — важко визначити. Можливо, якась учителька побачила, як Олена купувала коньяк, або хтось почув від неї запах алкоголю, а може, їм хотілося щось таке побачити. Не секрет — багато хто з педагогічного колективу заздрив колезі, що та має поважного чоловіка, не потребує воювати за години, а це означало, що з фінансами немає проблем.

Така відверта брехня виводила Олену з рівноваги.

— Можеш собі уявити, — скаржилася Катрусі, — що вони сплітають! Зробили з мене алкоголічку і хвойду. Хто-хто, а я ніколи не була поганою господинею! Та я ж усю себе присвятила йому!

— Не звертай уваги, — заспокоювала Катруся, — вони не варті твоїх нервів.

— А як би ти зреагувала на таку брехню?

— Не знаю, мабуть, так само.

— Нема мені ніде радості — дома суцільний морок, на роботі помічаю іронічні погляди та шепіт за спиною, хоч вішайся.

— Ти мені перестань, навіть не говори такого.

— Я знаю, що не можна, а жити не хочеться, самотність убиває.

— Займися чимось.

— Не можу, все з рук валиться.

Цілими днями Олена перемелювала з подругами свої образи на колег, на чоловіка і весь навколишній світ. Вона лукавила, що її більше не цікавить Георгій і його походеньки. Це була вдіверта брехня, оскільки зрада чоловіка займала левову частку помислів.

Найбільшим носієм інформації виявилася Марина. Та невідомо звідки довідувалась окремі подробиці. Потім стало відомо, що новини надходили від Олеся, який інколи спілкувався з Георгієм по телефону.

— Кажуть, що в нього є якась молоденька фіфа, але ти не хвилюйся, трішки перебіситься і повернеться, — якось повідомила Марина.

— Я ніколи не пробачу, — різко відповіла Олена Марині.

— І правильно зробиш. Таких падлюк треба карати. За що ти, бідненька, так страждаєш?

— Як так можна? Ну, добре, я йому стала байдужою, але чому забув про дітей! Може вони там потребують грошей, він же нічого не дає. Ти ж знаєш, яка в мене зарплатня, а старі запаси потроху тануть. Невже якась хвойда так засліпила йому очі?

— Чоловіки забувають усе на світі, коли чують запах сучки. Вони тоді ладні кинутися стрімголов у безодню.