Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 47
Ева Гата
Зранку Олена прокинулася від жагучої спраги і нестерпного болю голови. Вона хотіла встати з ліжка та не змогла, в очах потемніло, а ноги підкошувалися, мов ватяні.
— Що вчора сталося? — намагалася згадати події минулого дня. — Чому я сплю в одязі?
Спрага мучила немилосердно, через не можу пошкандибала до кухні. Вода була як цілющий бальзам, однак чомусь ставало щораз гірше.
— Добре, що сьогодні неділя, — промовила про себе, — і не треба йти до школи. Буду лежати цілий день у ліжку.
Задзвенів телефон.
— Хай собі дзвонить, не хочу ні з ким розмовляти.
Настала тиша. Олена спробувала піднятися але не змогла, впала на ліжко і втупилася в стелю. Телефон довго й настирливо деренчав і зрештою замовк. Стан був жахливим, лежати незручно і встати не мала сил. Події минулого дня почали проявлятися, наче кінострічка.
— Довкола лише марнота та пустка, — стукало в скронях. — Немає майбутнього, попереду лише могила.
Тишу знову розірвав телефонний дзвінок.
— Якого милого вам усім від мене треба! — вигукнула розлючено Олена, наче її хтось міг почути.
Телефон уперто не замовкав. Дзеленькіт був настільки дратівливий, що нічого іншого не залишилося, як згребти себе в купу і припинити це знущання.
— Слухаю!
— Ти де пропадаєш? Я вже почала хвилюватися, — пролунав голос Марини.
— Я погано почуваюся, — кожне слово давалося важко.
— Мені зранку зателефонувала Катруся, розповіла, що ти вчора ввечері телефонувала в жахливому стані, а сьогодні не береш трубку.
— Я спала.
— І ще довго спатимеш?
— Увесь день.
— А може, зустрінемося?
— У мене нема сил кудись іти.
— Ну як хочеш, як надумаєш, дай знати.
Розмова дуже вимучила Олену. Вона з жахом подумала, що треба одягатися і кудись виходити, тому поквапилася попрощатися і повернутися в ліжко.
Так минув цілісінький день. Були спроби щось почитати, та букви розповзалися, а мозок не міг сконцентруватися. Телевізійні програми також не тішили. Ввечері почали показувати якийсь фільм, але вона задрімала на найцікавішому місці.
Прокинулася о восьмій вечора. Попереду ще цілий вечір. Як його пережити? У голові перестало тьохкати, але на зміну налягла туга, яка знову почала лоскотати в сонячному сплетінні. Пригадався вчорашній стан, тільки б ця гіркота не піднімалася вище і не душила.
Пляшка з під коньяку порожньо стояла на столі, у креденсі не було ніяких запасів. На щастя, з давніх часів у барі залишилося трохи горілки. Олена швидко налила чарку і залпом її перехилила. Спазм почав розчинятися. Вона допила решту горілки, викинула порожню пляшку в смітник і лягла в ліжко. Сон не брався, хотілося ще випити, а на поличці було порожньо.
— Сьогодні досить, — подумала вголос, — завтра на роботу.
Наступний день передбачався такий, як усі інші понеділки. О третій закінчилися уроки і можна йти додому. Олена вийшла на вулицю. Треба ще дещо купити в магазині.
— А що ти робитимеш увечері? — лукаво запитало щось усередині. — Ліки закінчилися.