Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 46

Розчаровані глядачі поверталися на свої місця.

— То задля такої дурниці я стратила стільки грошей? — незадоволено мовила Олена одній з подруг.

— А ти хотіла, щоб він повністю оголився?

— Це ж стриптиз!

— Чоловіки ніколи не роздягаються догола, це роблять лише жінки. Знаєш, скільки я відвідала таких заходів.

— Хіба це цікаво? Яка від цього приємність? — не могла зрозуміти подругу Олена.

— Не знаю як ти, а я отримую задоволення. Треба ж від чогось його мати.

Олена повернулася додому ще більше пригніченою. Знову пригадалася сумна дорога інтермецо. Від цього в неї розболівся шлунок, а в роті пересохло. Біль наростав, він пульсував у ділянці сонячного сплетіння, помаленьку піднімаючись догори, зупинився біля щитоподібної залози. Її наче хтось ухопив за шию міцними руками і почав дусити. Нестерпно бракувало повітря.

— Попереду пустка, — настирливо лізла гидка думка, — я так довго не протягну.

Треба з кимсь поговорити, тому швидко набрала номер Катрусі.

— Що сталося? — злякалася подруга.

— Мені погано, так болить щось усередині, не можу витримати.

— Може, ти отруїлася?

— Ні, це щось інше, не можу зрозуміти що.

— Тобі наврочили, треба негайно йти до ворожки, нехай зіллє віск.

— Я ще ніколи не ходила в такі місця.

— Нічого, все колись відбувається вперше. Я дам тобі номер, зателефонуєш до неї завтра зранку.

— Ти думаєш, вона допоможе?

— Можеш сміливо розпитувати її про все, що хочеш. Побачиш, вона багато що тобі скаже.

— І про Георгія?

— Про кожного.

— А майбутнє знає?

— Бачить, але не каже.

— Мені потрібно знати, що мене чекає, бо ще трохи, і збожеволію.

— Перестань себе їсти, ввімкни телевізор, зрештою, займись чим-небудь.

— Робота мене не береться, ти собі не можеш уявити, як мені погано.

— Нічого, переживеш, випий щось заспокійливе. Пізно, іди спати.

— Я тобі докучаю своїми розмовами, але мені потрібно з кимсь говорити.

— Лягай спати, поговоримо завтра.

— Я боюся засинати, мені весь час сниться один і той же сон. Я, напевне, збожеволіла.

— Спробуй подумати про щось приємне, перестань себе мучити, все буде гаразд, — втомлено спробувала закінчити розмову Катруся.

Розмова не складалася, Олена сухо попрощалася і поклала трубку.

— Треба випити щось заспокійливе, але що?

Погляд зупинився на пляшці коньяку, що стояла в кутку кухонного креденса. Олена швидко наповнила келишок і випила до дна.

Приємне тепло розлилося тілом, проникаючи в кожний закуток. Біль потроху вщухав. Цього виявилося замало, вона випила ще один. Уперше Олена почула полегшення, їй хотілося пити ще і ще. Від незвички запаморочилася голова, але їй такий стан подобався.

«Потребую музики й кохання», — співала п’яна свідомість.

Олена пішла в кімнату і ввімкнула вальс Штрауса. Вона закружляла в навіженому танці по всій кімнаті, міцно обхопивши руками подушку, наче кавалера. Музика закінчилася. Їй не хотілося зупинятися. Стан ейфорії потроху зникав і його треба було весь час поновлювати. Одна чарка змінювала іншу, аж доки пляшка не спорожніла. Голова йшла обертом, ноги перестали слухатися. Настало знесилення. Від п’яного дурману стіни кімнати вертілися в демонічному танку.