Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 50

— А який він? — зацікавилася Олена, — чорний, високий?

— Ні, зовсім інший, швидше світлий і середнього зросту.

— Я не уявляю, хто б це міг бути. А що з моїм чоловіком? Він повернеться до мене?

— І так, і ні. З того, що бачу, однозначної відповіді дати не можу. До цього часу чоловіки вас обминали, тепер найважливіше — створити оазу, до якої вони поспішатимуть.

— Я не знаю, як це зробити.

— Робіть усе навпаки. Впустіть свіже повітря, не сидіть у затхлому приміщенні. От і з кавової гущі видно, як чоловіки від вас розбігаються. Якщо не змінитеся, залишитеся самотньою до кінця своїх днів.

Олена повертала в задумі. Важко збагнути, що мала на увазі ворожка. Що таке вакуум і як його позбутися? Інтуїтивно вона розуміла, що довкола є якийсь бар’єр, який до неї не допускає світла і тепла, замикає душу в темниці.

Марина і Катруся дуже перейнялися долею подруги. Вони частенько обговорювали її нещасливу долю, співчували і намагалися всіма силами допомогти.

— Я б тобі радила піти до психолога, — порадила якось Марина.

— Хіба він мені допоможе? Я вже ходила до ворожки.

— Не рівняй шарлатанів з лікарями, я впевнена — допоможе.

— Я готова заплатити будь-які гроші, лиш би вилізти з цього стану, — погодилася Олена.

На дуже дорогих психологічних сеансах лікар змусив витягти на білий світ брудну білизну, яку пацієнтка намагалася приховати. Це дало свої плоди, стало очевидним, що Жан був тимчасовим захопленням, який лише розкрив її жіночу натуру. Але це залишилося в минулому, зараз найбільшою проблемою став власний чоловік. Вона отримала багато цінних порад, які здебільшого ґрунтувалися на самонавіюванні. На якийсь час стало легше, однак дуже швидко депресія поверталася знову. Настанови були слушними, та їх не так просто виконувати, бо ж потрібно навчитися любити себе, а це наразі їй не вдавалося.

Після Нового року Петро і Павло приїхали додому на канікули. Олена сподівалася поринути в домашні справи, які відволічуть від гірких дум. Попереду зимова сесія і практика. Ще трохи, і хлопці вийдуть на самостійну дорогу. Як виявилося, їм запропонували продовжити навчання в магістратурі в Австрії. Новина дуже засмутила Олену, вона сподівалася, що влітку сини повернуться додому назавжди.

— Усі мене покидають. За два тижні діти повертаються в Австрію і я їх побачу лише наприкінці травня, а потім їх не буде ще цілий рік, — скаржилася Марині.

— А ти хотіла прив’язати їх до себе? Мають змогу вчитися за кордоном, тішся, ще один рік побудуть у гарних умовах.

— Чує моя душа — буде значно довше.

— Ну і добре, нехай влаштовують своє майбутнє, не триматися ж їм за твою спідницю.

— Я сподівалася, що вони мене пожаліють.

— До речі, як вони сприйняли вибрик Георгія?

— На диво спокійно і навіть підтримали цього гульвісу.

— Хіба ти бачила, щоб хлопці пішли проти батька?

— Я хочу, щоб вони були на моєму боці! Він же зрадив нашу сім’ю. Якби ти знала, як мені важко. Те, що намагалася в собі придушити, повернулося. Дивлюся на них і бачу його. Це така мука.

— А що Георгій?

— Майже нічого не знаю. Телефонував до мене лише один раз, що передаватиме гроші для дітей.