Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 49

— Чому від цього повинні страждати діти?

— Тут, на мою думку, не обійшлося без тої дівки. Для таких жінок головне завдання — не тільки забрати чоловіка з сім’ї, а й відрубати від нього раз і назавжди минуле. Їй дуже легко переконати старого дурня, що попереднє життя є суцільною помилкою, і лише тепер він отримав те, чого раніше не мав.

— Мені страшенно не таланить. Чому Жорж так легковажно повівся з нами? Діти ще за кордоном, а що я їм поясню після повернення?

— Ще трішки, і вони вилетять з дому.

— Я не витримаю. Як пережити? Я виплакала всі очі.

— Він не заслуговує на твої сльози, вони йому боком вилізуть.

— Але я не знаю, як вийти з цього тупика.

— А навіщо в тебе є друзі? Ми завжди з тобою і допомагатимемо тобі.

— Якби не ви, не знаю, що б зі мною сталося, — розплакалася Олена.

— А може тебе з кимсь познайомити? — засміялася Марина.

— Я не хочу нікого бачити, всі вони однакові.

— Маєш рацію, інколи ліпше залишатися самотньою, ніж так страждати.

З кожним днем туга наростала. Олена страждала, що загубила назавжди колишній спокій, звинувачувала себе, що поїхала у Францію в пошуках натхнення. Може, якби залишилася вдома, такого б не сталося. Відчуття втрати наростало й утверджувало думку про безнадію. Понад усе їй хотілося повернути ті давні часи, які перетворювалися на міф, та сувора дійсність нагадувала про себе щоранку пусткою в помешканні.

— Як я забула про ворожку? — якось пригадала пораду Катрусі, — саме зараз вона мені потрібна.

Олена боялася йти до незнайомої особи, найбільше лякав вирок. Хто знає, що скаже їй ця провидиця, а раптом, щось дуже погане? Ліпше жити в незнанні, ніж забити цвях у голову. Поки ще не пролунав вирок, блукає мерехтлива надія.

На зупинці не довелося довго чекати, невдовзі примчав автобус. Ось і потрібний будинок. Олена піднялася на третій поверх і натиснула на дзвінок.

Двері відчинила приємна літня жінка і запросила зайти. Посередині кімнати стояв великий стіл, на якому хаотично розкидані карти. Господиня найперше заходилася варити каву.

— Ви ще мене не відвідували, тому без кави не обійтися.

— Дякую, я сьогодні вже пила, — хотіла відмовитися Олена.

— Це необхідно, я про вас значно більше знатиму, якщо перегляну кавову гущу. А тепер розповідайте, що привело вас до мене.

— Мене покинув чоловік, і з того часу переді мною суцільний мур. Не знаю, як далі жити. Одна надія на вас.

— На мене не варта надіятися, я можу лише розкласти ситуацію, а кермо в ваших руках, як повернете, туди і поїдете.

Ворожка почала викладати карти й уважно їх вивчати.

— Ще такої пустки давно не бачила, — перервала мовчанку.

— Що ви маєте на увазі? — стривожилася Олена.

— Довкола вас суцільна порожнеча, якийсь вакуум. Як вам вдалося так відпомпувати повітря?

— Я вас не розумію.

— Тут і нема що розуміти. Ви власними руками створили пустелю, у якій не може прорости навіть будяк. Мусите змінити ґрунт, постійно удобрюйте і терпляче чекайте на перші паростки. Як тільки вони з’являться матимете приємну зустріч з чоловіком, який приїде здалека.