Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 33
Ева Гата
— Познайомся, це мої батьки. А це Олена, дружина мого доброго приятеля, — відрекомендував Жан.
— Дуже приємно приймати в нашому тісному колі жінку з моєї далекої Батьківщини, — відповів батько.
— Ви така мила, — штучно посміхнулася мати. — У вас є діти?
— Так, двоє синів, уже закінчують університет.
— Неймовірно, ви така молода, а вже маєте таких дорослих дітей! — театрально вигукнула мати.
— Люба, у тих краях одружуються ще в школі, там не так, як у нас, — повчально прорік батько.
— То ви, напевно, ще й скоро станете бабусею?
— Поки що не планую, — глухо відізвалася Олена.
— Вони вас не питатимуть, сучасна молодь нині робить, що їй заманеться, — додав батько.
— Що ти таке говориш, коханий. Наш Жан завжди був слухняним хлопчиком.
— Маєш рацію, люба. Слава Богу, що одружився, я вже й не сподівався. Наш син вибрав добру партію. Я завжди вірив у нього.
— Так, ми дуже задоволені, він у нас такий свавільний. Я страшенно боялася, що візьме якусь розлучену з дітьми, без роду і племені. У нас дуже важливо, щоб шлюб був на рівні, — зверхньо продовжувала мати.
Олена слухала їхню розмову і їй ставало моторошно від тих слів.
— А як же кохання? — не витримала.
— Ви що, жартуєте? Шлюб і кохання в розвинених країнах — це різні речі.
— А як же вам вдалося стільки років прожити разом без кохання? — озлобилася Олена.
— Хто вам таке казав? Ми завжди кохали одне одного, — процідила крізь зуби мати.
— Отже, ви одружилися, бо кохали. А чому ж ваш син повинен одружуватися лише з доброю партією?
— Мила моя, часи змінилися, — додав батько, — а хіба ви б бажали своїм дітям зла?
Олена хотіла щось додати, але пролунав дзвінок.
— Ось і Пантелій, — вигукнув Жан.
У кімнату зайшов невисокий русявий чоловік з сірими очима.
— Пантелію, познайомся — це Олена, дружина Жоржа. Ти ж його пам’ятаєш?
— Дуже приємно, — Пантелій поцілував руку Олені, — передавайте вітання сонцесяйному Фебу від Пана.
— Ну от, уже всі гості зібралися, можна сідати за стіл, — наказовим тоном прорік Жан, — і нехай перший тост скаже батько!
Літній чоловік підвівся зі свого місця.
— Сину, я пишаюся тобою. Ти завжди був єдиною моєю надією, ми завжди з мамою мріяли про твоє щастя. Нарешті дочекалися, і я дуже радий, тому хочу, щоб ти встав і поцілував свою кохану дружину.
— Дякую батьку, я обов’язково виправдаю всі твої сподівання, — Жан встав і переклав Марі французькою.
— Кохана, дозволь прилинути до тебе устами.
Вони злилися в довгому поцілунку, який гострим ножем ятрив душу Олени.
— Вам не подобається, як вони цілуються? — зненацька тихо пролунало запитання Пантелія, який сидів поруч.
— Звідки ви це взяли? — здригнулася Олена.
— Я стежу за вами і бачу, з якою огидою ви дивитеся на присутніх.
— Я не маю жодної відрази, вам це здалося.
— Мене не обдурите, я ж реставратор.
— Ну і що з того?
— Вам не зрозуміти. Наше завдання — відновити первинний стан знищеного шедевру. Треба спочатку вгадати, що автор хотів закласти в свій твір і потім його відтворити.