Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 156

Тепер мені стало зрозумілим усе. Шкода, що запізно. Рік тому Олесь приїхав до столиці у якійсь важливій справі. Ми дуже зраділи зустрічі, адже давно не бачилися, і пішли випити по келиху вина. Гомоніли увесь день, аж до вечора. Він тоді якось між іншим запитав мене, чи можу взяти одну гарну дівчину до себе на роботу, а за цю послугу обіцяв добре віддячити. Якраз тоді в одному відділі звільнилося місце, і я пообіцяв прилаштувати його протеже.

Вічні його жіночі товариства! Я був певен, що то якась із його шанувальниць. Чи міг я знати, чия вона кузина! Цю подробицю мій друг навмисне приховав. Паскудник, мовчав, мов партизан. До того ж вона мала інше прізвище. Правда б ніколи не вилізла на поверхню, якби не прохання патронеси.

Жах! Двоє людей, яких я мав за найближчих друзів, так мене зрадили. Ну, нехай коханка не знала про мої стосунки з Грохом, але ж Олесь добре пам’ятав мою одвічну боротьбу з цією родинкою ще зі студентської лави!

Чорна невдячність! Ким би він був без мене? Хто кому зробив більше добра? І така підлість! Великий альтруїст — усім любив допомагати на словах чи за чужий рахунок. Не повірю, щоб Олесь не знав, ким доводиться ця особа сімейству Грохів. А я, дурень, хляпав вухами, повірив своєму другові. Чи ж так тепер його називати?! Пронизала дуже гострим болем зради. Олесь був єдиним моїм другом і соратником, принаймні я вважав його таким.

— Ти незаслужено страждаєш через зраду єдиного друга. Він злочинець! — почув на підтвердження своїх думок зловісне сичання.

А тут ще й жінка, якій я довіряв, підсуває таку свиню, та ще й так нахабно. Чи я зобов’язаний беззаперечно виконувати її накази? Не розумію, чим видатна ота родина, що мої найближчі друзі так її обстоюють? Якесь лихо! Як вони не розуміють, що своїм протекціями чинять мені зло? Я вирішив стати жорстоким і неприступним: якщо треба — відрубаю частину здорового тіла, однак не дам поширитися гангрені.

Страшна лють залила мене. Без сумніву, пора було відділяти своє «я» від настирного впливу патронеси. Дійшло до того, що вона ще й взялася погрожувати мені. Чи це не образливо? Я знову запрагнув незалежності і звільнення від накинутої мені поведінки «хлопчика в коротких штанцях».

Найближчого ж дня запросив її до себе додому. Ясна річ, що краще все залагодити без гучних і дражливих скандалів.

— Не розумію твоєї впертості, — холодно почала гостя ще у передпокої.

— Для мене об’єктивність понад усе. Якщо допускати нездар до нашого мистецького цеху, то ювелірна робота перетвориться на звичайнісіньке ремісництво. А якщо, не дай Боже, вони пролізуть у керівництво, то можна ставити хрест, — намагався пояснити.

— Його батько був відомим науковцем, його знали всі. Не думаю, що молодий Грох така вже й нездара.

— Природа часто відпочиває на дітях, — зло зауважив я, — коли бракує таланту, особливо приваблюють керівні посади.

— Не збагну твої песимістичні настрої, він непоганий спеціаліст, та й досвід у нього немалий, пропрацював цілий рік у Німеччині.

— А ти згадай міф про Фаетона, — злісно посміхнувся, здогадуючись, що гранд-дама поняття не має про що він.