Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 157

— До чого тут міфи? — вирішила не здавати позицій.

— Та до того, люба, Фаетон був сином Аполлона, бога Сонця. Спочатку юнак не знав, хто його батько, а коли довідався, то гординя охопила його душу. Йому здалося, що сам став богом. Він випросив у Феба дозволу один день покерувати сонцем. Самозванець не побоявся вдягти батьківську корону і видряпався на колісницю. Він забув, що кіньми важко керувати. Ці нахраписті тварини вмить відчувають недосвідчену руку профана. Вони мов збожеволіли і замість спокійного бігу звичним шляхом погнали щодуху навмання куди їм заманулося. Сонячне проміння запалило Землю, усі з жахом завмерли в очікуванні катастрофи. Біда стала б неминучою, якби Зевс не вцілив у Фаетона своєю блискавкою. Аполлон цілий наступний день оплакував свого сина і не вивів Сонце на небо.

— Ну, й до чого твоє оповідання?

— Розумієш, такі самовпевнені люди дуже небезпечні, вони приносять шкоду собі й іншим.

— Дуже повчальний міф, та чому ти вважаєш, що він про Ярослава?

— Бо він думає: якщо його батько був відомим професором, то і він на таке тягне.

— А чому ж ні? Я маю дуже добрі відгуки. Тим паче, я пообіцяла.

— У мене своя думка і від неї не відступлю, — холодно підвів риску.

— Отже, ти не виконаєш мого прохання, — підвелася шановна пані.

— Цього разу ні, — хотів поцілувати її в руку, та вона її різко відсмикнула, — давай краще вип’ємо чаю з тістечками.

— Іншим разом. Мені час іти, — відчув льодяні нотки у її голосі.

— Ти не залишишся? — здивувався.

— Вам краще залишитися наодинці і добре обміркувати свою поведінку, — промовила вже біля дверей.

Після тієї зустрічі між нами запанувала не надто приховувана ворожнеча. Я постановив стати незалежним і чимшвидше вирватися з-під влади жінки, яка ще недавно була, як матір. Раптом у тій залежності уздрів я підступність змія! Приспала гадина мою пильність. Мені ж колись подобалося цілковито розчинятися і поглинатися цією особою, а вона хитро водила мене за руку, мов малу дитину.

Побороти рептилію, заборонити їй контролювати свою волю і думки. Мені здавалося, що як тільки розплющу її пащеку, то відразу звільнюся. Наївний дурень! Та ж вона столика. Відрубуєш одну голову, а в неї в запасі ще дев’яносто дев’ять і кожна бездоганно виконує свої функції.

«Роблю, що хочу», — остаточно вирішив. Щоб утвердити свій суверенітет, я запросив одну молоду пані в театр на прем’єру. Цим я заявив на весь світ, що старий союз вже розпався. Після вистави було прийняття, на якому я представляв усій мистецькій сметанці свою нову даму, загадково посміхаючись. Для всіх це стало дивиною, оскільки досі на всі заходи я приходив або сам, або зі своєю патронесою. Довкола крутилося доволі «доброзичливців», і хтось із них одразу доніс їй новину.

Луна не забарилася. Вже наступного дня зателефонувала.

— Як вистава? — запитала іронічно.

— Була б непоганою, як би артисти не перегравали, — стримано відповів і хотів ще щось додати, та вона урвала мене на післові: