Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 158

— А мені здається, що то ти переграєш.

— В яком сенсі? — вдав, що не розумію.

— Ти забагато собі дозволяєш! — підвищила голос.

— Не розумію? — далі вдавав здивування.

— Не прикидайся дурником! Ти мене зневажаєш!

— Мені заборонено запрошувати давніх знайомих до театру?

— Та ні ж бо, ти вільний робити, що забажаєш.

— Дякую, ясновельможна пані, — наголосив на останньому слові.

— У тебе нахабний тон, — у її голосі відчувалася неприхована лють.

— А мені байдуже, що кому подобається, — дражнився.

Мене цікавило, якими будуть її подальші кроки.

— Та ти хам, милий мій! — вона вже кричала в трубку.

— Не влаштовуй мені істерик, я тобі не хлопчик-паж у коротеньких штанцях.

— Ти без мене ніщо, — прошипіла і кинула трубку.

Отак із колишніх коханців ми перетворилися на ворогів.

Не повіриш, хвиля обурення заполонила мене. Мені стало ненависним старе життя. Я був безкомпромісно послідовним: не лише не прийняв Ярослава Гроха на роботу, а й знайшов підстави звільнити його кузину.

Нічого не допомогло: ні вмовляння, ні погрози, ні сльози. Нещасну працівницю співпрацівники хвалили, як непоганого спеціаліста, та я був незворушним. Вже потім виявилося, що вона вагітна, і це так на неї вплинуло, що наступного ж дня опинилася в лікарні. Колеги намагалися мене розчулити, потім пробували переконати у недоцільності звільнювати добрих спеціалістів, нічого не допомагало, від ненависті до родини Грохів я мов збожеволів.

Я гордився твердістю свого характеру і святкував передчасну перемогу над Пітоном. Так поводяться лише справжні дурні: по-перше, я його не поборов, а по-друге, він передбачливо заклав яйця, з яких вже давно вилупилася молода паросль і добряче підросла.

На цьому я змушений перервати розповідь, хоча година ще не пізня. Хочу якнайдетальніше описати тобі своє світобачення. Сьогодні закінчується четвертий день моєї сповіді. Кожного ранку я прокидаюся іншою людиною. Це переосмислення життя. Я вже не той Георгій, яким був ще чотири дні тому. Щодня відчуваю разючі зміни, наче минули століття, а не години.

Колись я любив оцінювати чиєсь життя. Чужі проблеми завжди ясні, як Божий день. Мені видавалося, що роблю усе правильно, згідно з законом. Однак тепер, коли отримав нове бачення, ті ж самі закони розкрилися в іншому світлі. Ніколи не думав, що справжнє розуміння власного життя прийде до мене тоді, коли викладатиму його на папері. Тепер моя мета — послідовно, крок за кроком, із точністю до дня, а то й до хвилини відтворити думки, події та вчинки. Кожна дрібниця має свою причину. Її корінь криється далеко в надрах забуття.

Аналізую своє минуле і намагаюся його оцінити. Мало хто замислюється над простими істинами, допоки життя котиться за звичними правилами. Переоцінка цінностей настає тоді, коли поглянеш у вічі Смерті. От тоді все штучне і награне в одну мить тьмариться, а те, що здавалося величним, стає мізерним і нікчемним.

05.02.20…

День п’ятий

Моя найдорожча втрато, вибач що так звертаюся до тебе, не хочу бути пафосним, та не підберу кращого слова, щоб описати свій стан. Помалу моя розповідь підходить до кульмінації, яку навмисно намагаюся відтягти подалі.