Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 152

Я підійшов до наступного твору — «Хрест і собор у горах». Мене вабила філософія самотності, в якій останнім часом вбачав вищий сенс. Я переходив від одного полотна до іншого. У кожному творі віддзеркалювалося моє власне життя. Погляд зупинився на «Жінці біля вікна». Жіноча постать тривожно вдивлялася у відкрите вікно, за яким яскраво променіло сонце. «Це ж моя душа замкнена в темній кімнаті, мов у келії — майнула думка, — Чи не час вийти з духовної темниці? І чи не це і є виконане завдання життя, з яким можна себе привітати?»

Я вже вирішив піти геть, як раптом завмер на місці. Внутрішній голос заспівав: «Ось. Це воно. Задля цього ти і приїхав до Берліна».

Я зупинився мов укопаний. Переді мною «Острів мертвих» Арнольда Бйокліна. Як міг забути Бйокліна?! Він завжди чомусь був у мене на другому плані.

Якби ти побачила цю роботу, вона б і тебе потрясла. Посеред темних вод — скелястий острів. У центрі його серед згромадженого природою каміння пнуться вгору до нічного неба чорні кипариси. У ту хвилину вони нагадали мені обвуглену Ґедехтніскірхе. Вона також хотіла злетіти до неба, коли байдужа до цього бомба зненацька знесла їй голову. Чорні ж кипариси не бояться смерті, вони вже в іншому вимірі. Усі радощі і нещастя в минулому, попереду одна вічність.

До острова підпливає човен. Веслує сіра непомітна постать, а на кормі стоїть Смерть. Він знав, як її зобразити, щоб не було сумніву. При зустрічі з нею у нікого з нас, гадаю, не виникає сумніву щодо її реальності, хай як би ми її не зображали, уявляючи, що побачили ті, хто її зустріли і вже замовкли навіки. Весляра майже не видно, поруч із ним світиться ліхтар — остання надія.

Мене охопив жах. Це ж ніхто інший, як я веслую до місця свого спочинку. А вона, Смерть, гордо стоїть, повернувшись до мене спиною і вказуючи мовчки шлях до останньої пристані. Жодне полотно не могло зрівнятися з цим шедевром. Для мене більше не існувало нічого довкола, лише ця велична біла постава і темрява вод. Вона кликала мене за собою.

Яке безглузде життя! Навіщо, за що боротися, якщо всьому надходить кінець? Який такий особливий мудрий сенс є у щоденній метушні? «Життя — боротьба і подорож чужиною», — пригадався вислів Марка Аврелія. А «Острів мертвих» — повернення додому? Недаремно Сергій Рахманінов обожнював Бйокліна і побудував собі в Італії таку ж віллу, як на картині. Для чого це зробив? Стужився за рідною домівкою настільки, що вирішив відтворити її образ. А де він, наш справжній дім?

У таких роздумах я повернувся в готель і першого, кого зустрів, — свого набридливого супутника.

— Куди ви зникли, я вже хвилювався, — хитро посміхнувся Ярко.

— Я вас загубив, та ми ж не в лісі, — швидко відповів і поквапився до своєї кімнати.

Більше ми не зустрічалися. Хіба що в кафе готелю під час сніданку перекинулися кількома словами. Він уже не запрошував мене на екскурсії, та й часу майже не залишилося.