А ти на березі стояла,Неначе темная скала.Не слухала і не ридала,А Алілуя подалаЗа матерями християнам.Мов дзвони, загули кайданиНа неофітах. А твій син,Єдиний твій! Апостол новий,Перехрестившись, возгласив:– Молітесь, братія! МолітесьЗа ката лютого. ЙогоВ своїх молитвах пом’яніте.Перед гординею його,Брати мої, не поклонітесь.Молитва Богові. А вінНехай лютує на землі,Нехай пророка побиває,Нехай усіх нас розпинає;Уже внучата зачались,І виростуть вони колись.Не месники внучата тії,Христові воїни святиє!І без огня, і без ножаСтратеги Божії воспрянуть.І тьми і тисячі поганихПеред святими побіжать.Молітесь, братія.Молились,Молилися перед хрестомЗакуті в пута неофіти,Молились радостно. Хвала!Хвала вам, душі молодиє!Хвала вам, лицарі святиє!Вовіки-віки похвала!
XI
І в Рим галера приплила.Минає тиждень. П’яний кесар,Постригши сам себе в Зевеса,Завдав Зевесу юбілей.Ликує Рим. Перед кумираВезуть возами ладан, миро,Женуть гуртами християнУ Колізей. Мов у різниці,Кров потекла. Ликує Рим!І гладіатор і патрицій —Обидва п’яні. Кров і димЇх упоїв. Руїну славиРим пропиває. Тризну правитьПо Сціпіонах. Лютуй! Лютуй,Мерзенний старче. РозкошуйВ своїх гаремах. Із-за моряУже встає святая зоря.Не громом праведним, святимТебе уб’ють. Ножем тупимТебе заріжуть, мов собаку,Уб’ють обухом.
XII
Другий деньРеве арена. На ареніЛідійський золотий пісокПокрився пурпуром червоним,В болото крові замісивсь.А сіракузьких назореївЩе не було у Колізеї.На третій день і їх в кайданахСторожа з голими мечамиГуртом в різницю привела.Арена звірем заревла.А син твій гордо на арену,Псалом співаючи, ступив.І п’яний кесар, мов скажений,Зареготавсь. І леопардІз льоху вискочив на сцену,Ступив, зирнув… І полиласьСвятая кров. По КолізеїРевучим громом пронесласьІ стихла буря. Де ж була?Де ти сховалась? Чом на його,На кесаря свого святого,Не кинулась? Бо стерегли,Кругом в три лави оступилиЗевеса ліктори. За ним,Твоїм Юпітером святим,Залізну браму зачинили.А ти осталася одна,Одна-однісінька надворі.І що ти зможеш? – Горе! Горе!О горе лютеє моє!Моя ти доленько! Без йогоЩо я робитиму? До когоЯ прихилюся?… – І небогаКругом зирнула, і о мур,Об мур старою головоюУдарилась, і трупом палаПід саму браму.
