Якби з ким сісти хліба з’їсти,Промовить слово, то воно б,Хоч і як-небудь на сім світі,А все б таки якось жилось.Та ба! Нема з ким. Світ широкий,Людей чимало на землі…А доведеться одинокимВ холодній хаті кривобокійАбо під тином простягтись.Або… Ні. Треба одружитись,Хоча б на чортовій сестрі!Бо доведеться одурітьВ самотині. Пшениця, житоНа добрім сіялись лану,А люде так собі пожнутьІ скажуть: – Десь його убито,Сердешного, на чужині… —О, горе, горенько мені!
* * *
Якось-то йдучи уночіПонад Невою… та йдучиМіркую сам-таки з собою:– Якби то, – думаю, – якбиНе похилилися раби…То не стояло б над НевоюОцих осквернених палат!Була б сестра! і був би брат!А то… нема тепер нічого…Ні Бога навіть, ні півбога.Псарі з псарятами царять,А ми, дотепні доїзжачі,Хортів годуємо та плачем.Отак-то я собі вночі,Понад Невою ідучи,Гарненько думав. І не бачу,Що з того боку, мов із ями,Очима лупа кошеня.А то два ліхтаря горятьКоло апостольської брами.Я схаменувся, осінивсьСвятим хрестом і тричі плюнувТа й знову думать заходивсьПро те ж таки, що й перше думав.
1861
* * *
Чи не покинуть нам, небого,Моя сусідонько убога,Вірші нікчемні віршувать,Та заходиться риштуватьВози в далекую дорогу,На той світ, друже мій, до Бога,Почимчикуєм спочивать.Втомилися і підтоптались,І розуму таки набрались,То й буде з нас! Ходімо спать,Ходімо в хату спочивать…Весела хата, щоб ти знала!…Ой не йдімо, не ходімо,Рано, друже, рано —Походимо, посидимо —На сей світ поглянем…Поглянемо, моя доле…Бач, який широкий,Та високий, та веселий,Ясний та глибокий…Походимо ж, моя зоре…Зійдемо на гору,Спочинемо, а тим часомТвої сестри-зоріБезвічнії попід небомПопливуть, засяють.Підождемо ж, моя сестро,Дружино святая!Та нескверними устамиПомолимось Богу,Та й рушимо тихесенькоВ далеку дорогу —Над Летою бездонноюТа каламутною.Благослови мене, друже,Славою святою.А поки те, та се, та оне…Ходімо просто-навпростецьДо Ескулапа на ралець —Чи не одурить він ХаронаІ Парку-пряху?… І тойді,Поки б химерив мудрий дід,Творили б, лежа, епопею,Парили б скрізь понад землею,Та все б гекзаметри плели,Та на горище б однеслиМишам на снідання. А потімСпівали б прозу, та по нотах,А не як-небудь… Друже мій,О мій сопутниче святий!Поки огонь не захолонув,Ходімо лучче до Харона —Через Лету бездоннуюТа каламутнуюПерепливем, перенесемІ славу святую —Молодую безвічную.Або цур їй, друже,І без неї обійдуся —Та як буду здужать,То над самим ФлегетономАбо над Стіксом, у раю,Неначе над Дніпром широким,В гаю – предвічному гаю,Поставлю хаточку, садочокКругом хатини насажу,Прилинеш ти у холодочок,Тебе, мов кралю, посажу.Дніпро, Україну згадаєм,Веселі селища в гаях,Могили-гори на степах —І веселенько заспіваєм…
