Читать «Поезія 1847 – 1861» онлайн - страница 50

VIII

Через тиждень вже витяглиМаксима з криниціТа у балці й поховали.Чималу каплицюПоставили громадою,А його криницюМоскалевою назвали.От тобі й билицяПро ту криницю москалеву.Нелюдська билиця.А я пішов у гайдамакиТа на Сибірі опинивсь.(Бо тут Сибір була колись.)І пропадаю, мов собака,Мов той Іуда! ПомолисьЗа мене Богу, мій ти сину,На тій преславній Україні,На тій веселій стороні.Чи не полегшає мені?

НЕОФІТИ

Сія глаголетъ Господь: сохраните судъ и сотворите правду, [приближися бо] спасеніе мое приіти, и милость моя [открыется].

Ісаія. Гл. [56]. С. 1.

М. С. Щепкину.

На память 24 декабря 1857

Поема

Возлюбленику муз і грацій,Ждучи тебе, я тихо плачуІ думу скорбную моюТвоїй душі передаю.Привітай же благодушнеМою сиротину,Наш великий чудотворче,Мій друже єдиний!Привітаєш; убогая,Сірая, з тобоюПерепливе вона Лету,І огнем-сльозоюУпаде колись на землюІ притчею станеРозпинателям народним,Грядущим тиранам.Давно вже я сижу в неволі,Неначе злодій взаперті,На шлях дивлюся та на поле,Та на ворону на хрестіНа кладовищі. Більш нічогоЗ тюрми не видно. Слава БогуЙ за те, що бачу. Ще живуть,І Богу моляться, і мрутьХрещені люде,Хрест високийНа кладовищі трохи збокуЗлатомальований стоїть.Не вбогий, мабуть, хтось лежить?І намальовано: розп’ятийЗа нас Син Божий на хресті.Спасибі сиротам багатим,Що хрест поставили. А я…Такая доленька моя!Сижу собі та все дивлюсяНа хрест високий із тюрми.Дивлюсь, дивлюся, помолюся:І горе, горенько моє,Мов нагодована дитина,Затихне трохи. І тюрмаНеначе ширшає. СпіваєІ плаче серце, оживає,І в тебе, Боже, і в святихТа праведних твоїх питає,Що Він зробив їм, той святий,Той Назорей, той Син єдинийБогом ізбранної Марії,Що Він зробив їм? І за щоЙого, святого, мордували,Во узи кували.І главу Його честнуюТерном увінчали?І вивели з злодіямиНа Голгофу-гору;І повісили меж ними —За що? Не говоритьНі сам сивий Верхотворець,Ні його святії —Помощники, поборники,Кастрати німиє!Благословенная в женах,Святая праведная МатиСвятого Сина на землі.Не дай в неволі пропадати,Летучі літа марне тратить.Скорбящих радосте! Пошли,Пошли мені святеє слово,Святої правди голос новий!І слово розумом святимІ оживи, і просвіти!І розкажу я людям горе,Як тая мати ріки, мореСльози кровавої лила,Так, як і Ти. І прийнялаВ живую душу світ незримийТвойого розп’ятого Сина!…Ти Матер Бога на землі!Ти сльози матері до краю,До каплі вилила! Ридаю,Молю ридаючи, пошли,Подай душі убогій силу,Щоб огненно заговорила,Щоб слово пламенем взялось,Щоб людям серце розтопило.І на Украйні понеслось,І на Україні святилосьТе слово, Божеє кадило,Кадило істини. Амінь.