І досі сниться: під гороюМеж вербами та над водоюБіленька хаточка. СидитьНеначе й досі сивий дідКоло хатиночки і бавитьХорошеє та кучерявеСвоє маленькеє внуча.І досі сниться, вийшла з хатиВеселая, сміючись, мати,Цілує діда і дитяАж тричі весело цілує,Прийма на руки, і годує,І спать несе. А дід сидитьІ усміхається, і стихаПромовить нишком: – Де ж те лихо?Печалі тії, вороги?І нищечком старий читає,Перехрестившись, Отче наш.Крізь верби сонечко сіяєІ тихо гасне. День погасІ все почило. Сивий в хатуЙ собі пішов опочивати.
* * *
І станом гнучим, і красоюПренепорочно-молодоюСтарії очі веселю.Дивлюся іноді, дивлюсь,І чудно, мов перед святою,Перед тобою помолюсь.І жаль мені, старому, станеТвоєї Божої краси.Де з нею дінешся єси?Хто коло тебе в світі станеСвятим хранителем твоїм?І хто заступить? Хто укриєОд зла людського в час лихий?Хто серце чистеє нагрієОгнем любові, хто такий?Ти сирота, нема нікого,Опріче праведного Бога.Молися ж, серце, помолюсьІ я з тобою. Щось пророчеМені вже зазирає в очі,І я вже Богу не молюсь,Уже й на тебе не дивлюсь.Мені приснилось: ти вже мати,Не в аксамиті, не в палатахТвоє голоднеє дитя…І в’янеш ти, а дні летять,Несуть все добре за собою,Уже й надію понесли,А ти осталась на земліОдна-однісінька; з тобоюЄдинеє добро було —Твоє дитя, поки росло,В колодочки поки вбивалось,Оперилось, і ти осталасьСтара і немощна. Людей,Людей неприязних благаєшІ Христа ради простягаєшКоло зачинених дверейСтарії руки.Отак я іноді тобою,Тобою, серце, молодою,Старії очі веселю.Дивлюся іноді, дивлюсьНа стан твій гнучий і за тебеТихенько Богу помолюсь.Молися й ти, з святого небаНа тебе, серце, не зійшлаТвоя і доля і недоля.
